• Ви знаходитесь тут:

  • Головна
  • Консультативний центр

/Files/images/moya_nova/tumblr_mwsxszrFlg1rm6jd7o1_r2_400.gif

/Files/images/moya_stornka/9aac27d134d4.gif

/Files/images/moya_nova/tumblr_mwsxszrFlg1rm6jd7o1_r2_400.gif

/Files/images/moya_stornka/x_17a4731764 (1).gif

План роботи

консультативного центру

/Files/images/moya_stornka/Щаслива сім\'я.gif

/Files/images/moya_stornka/2015-11-05-47.jpg

/Files/images/moya_nova/tumblr_mwsxszrFlg1rm6jd7o1_r2_400.gif

№ з/п

Теми консультацій

Термін

Відповідальний

1.
Розпорядок дня та дотримання санітарно-гігієнічного режиму вдома
Жовтень
Медична сестра
2.
Співпраця педагогів ДНЗ та батьків
Жовтень
Завідувач
3.
Патріотичне виховання дітей в умовах сім"ї
Жовтень
Вихователь-методист
4.
Дитина йде до школи. Поради батькам.
Жовтень
Психолог
5.
Значення дрібної моторики рук в розвитку зв"язного мовлення.
Листопад
Вчитель- логопед
6.
Роль гри в розвитку дитини. Поради батькам.
Листопад
Вихователь- методист
7.
Фізичний розвиток. Поради батькам
Листопад
Інструктор з фізичної культури
8.
Харчування дитини вдома та його режим.
Листопад
Медична сестра
9.
Пізнавальний розвиток. Поради батькам.
Грудень
Вихователь- методист
10.
Кмунікативно- мовленнєвий розвиток дітей. Поради батькам.
Грудень
Вчитель-логопед
11.
Трудова діяльність. Поради батькам
Грудень
Вихователь-методист
12.
Екологічне виховання. Поради батькам.
Грудень
Вихователі
13.
Соціалізація дитини дошкільного віку.
Січень
Вихователь-методист
14.
Гіперактивність та способи її корекції .
Січень
Психолог
15.
Організація харчування дітей вдома.
Січень
Медична сестра
16.
Соціальний захист дітей із різних категорій сімей.
Січень
Завідувач
17.
Вікові, психофізіологічні особливості дітей.
Лютий
Психолог
18.
Організація ігрової діяльності
Лютий
Вихователь-методист
19.
Створення умов для загартування і оздоровлення.
Лютий
Інструктор зфізичної культури
20.
Готуємо руку дитини до письма
Лютий
Вчитель- логопед
21.
Психологічна готовність до навчання у школі.
Березень
Психолог
22.
Профілактика відхилень у фізичному розвитку
Березень
Медсестра
23.
Мовленнєвий розвиток дітей
Березень
Вчитель-логопед
24.
Інноваційні технології в дошкіллі.
Березень
Вихователь- методист
25.
Профілактика відхилень у психічному і соціальному розвитку дітей .
Квітень
Психолог
26.
Звукова культура мовлення
Квітень
Вчитель-логопед
27.
Логіко-математичний розвиток дошкільнят
Квітень
Вихователь-методист
28.
Прищеплення культурно-гігієнічних навичок у дітей
Квітень
Медична сестра
29.
Формування здорового способу життя
Травень
Інструктор зфізичної культури
30.
Готуємось до школи разом з дитиною. Поради батькам.
Травень
Вихователь-методист
31.
Логопедичні ігри та вправи
Травень
Вчитель-логопед
32.
Організація літнього оздоровлення дітей
Травень
Медична сестра

/Files/images/moya_stornka/x_2a78210dd6.gif

/Files/images/moya_stornka/business-meeting_21-1194.jpg

/Files/images/bukleti/32411216.gif

/Files/images/zavduvacha/61459611_1278953520_Strelka.gifКонсультація №1 від 21.09.2017 р.

Розпорядок дня та дотримання санітарно-гігієнічного режиму вдома

Вступ до дошкільного закладу, як правило, супроводжується психологічним дискомфортом для малюка. Це пов'язано не тільки із зміною добре знайомого родинного оточення на незвичне, а й з необхідністю звикати до нового розпорядку дня. Аби уникнути зайвих стресів у дитини та пом'якшити процес адаптації, батькам слід заздалегідь готувати дитину до відвідування дошкільного закладу.

Аби озброїти необхідними знаннями батьків, діти яких упер­ше підуть до дитячого садка, дошкільні заклади проводять дні відкритих дверей, організують індивідуальні бесіди з медичною се­строю та вихователями, розповсюджують інформаційні листки чи вивішують санітарні бюлетені на стенді. Саме тоді у пригоді стають матеріали про те, як дитина адаптується, як звикає до нового розпо­рядку дня та режиму харчування.

Настанови щодо розпорядку дня

З метою пом'якшення процесу адаптації дитини до умов до­шкільного закладу батькам слід максимально наблизити розпоря­док дня вдома до розпорядку дня у дошкільному закладі. Під розпо­рядком дня розуміємо раціональний розподіл часу протягом доби на сон та неспання.

Сон — життєво важлива потреба людини будь-якого віку. Він сприяє відновленню сил, затрачених в період неспання. Для дітей ві­ком від двох років норма тривалості сну — 11-12 годин.

Під час неспання дитина розвивається і пізнає світ. Для того щоб вона розвивалась органічно, важливо розробити раціональний розпорядок дня, що враховував би вимоги до харчування, фізичної та розумової активності, відповідні до віку дитини. Зауважимо, що правильний розпорядок дня дає змогу:

Ø дисциплінувати (сприяє дотриманню у порядку місця для гри, навчання тощо);

Ø зміцнювати здоров'я;

Ø формувати культурно-гігієнічні навички;

Ø формувати навички здорового способу життя.

Складаючи розпорядок дня вдома, батькам слід урахувати таке:

Ø при формуванні розпорядку дня важливо враховувати вікові особливості дитини та виділяти достатньо часу на сон;

Ø призвичаювати дитину до розпорядку дня треба поступово;

Ø дотримання запланованого розкладу має бути постійним і системним, не можна порушувати складений розклад;

Ø до правильного розпорядку дня слід обов'язково включити дотримання санітарно-гігієнічного режиму;

Ø необхідно достатньо часу проводити з дитиною на свіжому повітрі, створювати умови, що спонукають її до різноманітної рухової активності: допомагати дитині підніматися східцями на гірку та сходити з неї, переступати через перешкоди, вози­ти візочки, іграшкові автомобілі тощо.

Режим харчування вдома

Раціональний режим харчування сприяє зміцненню імунітету ди­тячого організму, нормальному росту та розвитку дитини. Такий режим харчування передбачає суворе дотримання часу прийомів їжі. Меню до­машнього харчування має бути збалансованим та містити достатню кількістю білків, жирів, вуглеводів, мінеральних речовин, вітамінів, що сповна забезпечують енергетичні витрати дитячого організму.

Батькам слід привчати дитину:

Ø перед прийомом їжі обов'язково мити руки з милом, витира­ти їх індивідуальним рушником, самостійно сідати на стілець та підсовувати його до столу;

Ø під час прийому їжі охайно вживати тверду їжу; відламувати хліб маленькими шматочками, заїдати його рідкою їжею (суп, борщ тощо); самостійно їсти ложкою з тарілки, пити з чашки; не обливатись;

Ø після прийому їжі користуватися серветкою, вставати зі стільця.

Важливо пам'ятати: коли дитина почне харчуватись у дитячому садку, необхідно буде відкоригувати режим харчування вдома, ура­хувавши поживну цінність їжі, що подається у дошкільному закладі, та часи прийому їжі.

Необхідні культурно-гігієнічні навички

Призвичаювання дитини до розпорядку дня вдома (а потім і в ди­тячому садку) потребує паралельного формування у неї культурно-гі­гієнічних навичок. Слід привчати дитину самостійно надягати колготи, штани, шапку, взуватися, знімати та охайно складати одяг. Необхідно подбати і про вміння малюка підтримувати чистоту навколо себе, бути охайним. Дитина має вміти користуватись носовичком; проситися на горщик, знати, де він знаходиться, та сідати на нього.

Аби дитині було комфортно, порадьте батькам обговорювати з дитиною правила розпорядку, пояснювати їй, що і як треба робити. При цьому важливо виховувати в дитини культуру поведінки, роз­вивати мовлення, вміння орієнтуватися у навколишньому світі:

Ø привчати розуміти призначення й основні якості предметів побуту, називати їх (тарілка велика, маленька, глибока, мілка тощо), вчити розуміти і називати дії з предметами (з чашки п'ють, ложкою їдять тощо);

Ø виховувати слухняність, пошану до дорослих;

Ø заохочувати висловлювати прохання;

Ø навчати словам ввічливості, привітанням.

Санітарно-гігієнічний режим вдома

У дитячому садку на дитину чекають умови, що відповідають санітарним нормам. Задля збереження здоров'я дитини батькам варто подбати, щоб і вдома члени родини неухильно дотримувалися санітарно-гігієнічного режиму.

Приміщення, в яких перебуває дитина (зокрема те, в якому вона спить), потрібно щодня добре провітрювати. Слід також регу­лярно проводити вологе прибирання, витирати пил, а іграшки чис­тити або мити з милом, якщо це можливо. Одяг дитини має відпові­дати її віку та погодним умовам.

Важливо, щоб посуд, з якого їсть дитина, завжди був чисто ви­митим, їжа свіжою, щойно приготованою. Свіжі овочі та фрукти пе­ред вживанням потрібно обдавати окропом для знищення патоген­них мікроорганізмів.

У разі епідемії гострих кишкових інфекцій чи грипу батькам слід обов'язково дотримуватися порад санітарно-епідеміологічної станції.

Психологічний клімат у родині.

Легкість звикання до нового розпорядку дня багато у чому за­лежить від психологічного клімату вдома, м'якості і тактовності батьків, їхніх наполегливості та вміння заохотити дитину вийти за межі звичного, виконувати щось нове. Аби забезпечити емоційно сприятливе перебування дитини у родині, слід:

Ø розмовляти спокійним тоном та не підвищувати голос на дитину;

Ø не конфліктувати у присутності дитини;

Ø спілкуватися з дитиною якомога більше;

Ø сприяти спілкуванню дитини з однолітками;

Ø стимулювати пізнавальну активність дитини;

Ø дотримуватися правил поведінки, культури взаємин та зао­хочувати до цього дитину.

Орієнтований розпорядок дня дитини вдома

Час

Пункти розпорядку

Поради

7:30 – 8:00

Підйом, ранковий туалет, ранкова гімнастика

разом з батьками

Учіть дитину дотримуватись особистої гігієни, вмиватися, чистити зуби, мити руки з милом, користуватися індивідуальним рушником.

Привчайте до виконання простих вправ на різні групи м'язів. Наприклад, включайте до ранкової гімнастики легкий біг та стрибки — це сприяє розгальмуванню нервової системи після сну, формуванню правильної постави, викликає позитивні емоції тощо

8:00 – 8:30

Ігри

У ранковий час грайте з дитиною в ігри малої та середньої рухливості

8:30 – 9:00

Підготовка

до сніданку,сніданок

Учіть дитину самостійно сідати на стілець та вставати з нього, підсовувати стілець до столу;

їсти охайно, не обливаючись; після їжі користуватися

серветкою

9:00 – 10:00

Читання, ігри, слухання музики, малювання тощо

Читайте вірші, казки, оповідання, пропонуйте дитині розглядати ілюстрації та обговорювати їх, відповідати на запитання, співпереживати героям творів тощо.

Удавайтеся до дидактичних ігор (пірамідки, втулки, шнурівки, будівельний матеріал тощо), учіть дитину класифікувати, серіювати, узагальнювати предмети за певними ознаками, складати з частин ціле тощо.

Привчайте слухати пісні, розуміти зміст, знати назву пісні, співати спільно з вами тощо. Учіть дитину малювати предмети та явища навко-лишньої дійсності, використо-вуючи фарби, олівці, фломастери; розрізняти і називати кольори тощо.

Чергуйте різні види діяльності

10:00 – 12:30

Підготовка до

прогулянки,

прогулянка

Учіть дитину самостійно одягатися. Надягати колготи, штани, шапку, взуватися, знімати та складати одяг у відповідному місці.

Під час прогулянки грайте з дитиною в ігри різної рухливості (великої, середньої, малої), спостерігайте разом за природою, заохочуйте дитину до самостійної рухової діяльності

12:30 – 13:10

Підготовка до обіду, обід

Вводьте до раціону дитини тверду їжу, вчіть їсти шматочки хліба і заїдати їх рідкою їжею (суп, борщ тощо), самостійно їсти ложкою з тарілки, пити з чашки

13:10 – 15:10

Підготовка до сну, сон

Розкажіть дитині казку або заспівайте колискову, що заспокійливо впливає на дитину та сприяє розслабленню нервової системи і спокійному сну

15:10 – 15:30

Підйом, оздоровчі процедури

Проведіть для дитини комплекс гімнастичних вправ на різні групи м'язів та вправи для формування стопи і постави, для загального зміцнення

15:30 – 15:50

Полуденок

Привчайте дитину до самообслуговування

15:50 – 16:50

Ігри

Грайте з дитиною у настільно-друковані дидактичні ігри — кубики, пазли тощо. Учіть складати картинки, послідовно відтворюючи події на них, поєднувати зображення за певними ознаками предметів тощо

16:50 – 19:00

Підготовка до прогулянки, прогулянка

Привчайте дитину до самостійності, розповідайте їй про здоровий спосіб життя.

Обирайте ігри малої та середньої рухливості, надавайте дитині можливість самостійно гратися з іншими дітьми, спостерігати за навколишнім світом

19:00 – 19:30

Підготовка до вечері, вечеря

Нагадуйте дитині про важливість гігієнічних процедур та правил поведінки за столом

19:30 – 20:30

Спокійні ігри

з батьками,читання казок, перегляд

дитячого мультфільму,

бесіди

Увечері перевагу надавайте спокійним іграм, перегляду дитячого мультфільму, читанню казок перед сном, спокійним бесідам з метою підтримання емоційного контакту з дитиною, дружніх взаємин тощо

20:30 – 7:30

Гігієнічні процедури, співання колискової, нічний сон

Привчайте дитину до особистої гігієни та гігієнічних процедур перед сном.

Співайте колискову, щоб прискорити засинання дитини.

Шановні батьки!

Призвичаївши дитину вдома до розпорядку дня, подібного до розпорядку дня у дитячому садку, ви значно полегшите процес її адаптації до нових умов. Приділіть, будь ласка, цьому питанню належну увагу.

/Files/11235930_15455_95637.gif

/Files/images/zavduvacha/61459611_1278953520_Strelka.gifКонсультація №2 від 05.10.2017 р.

Співпраця педагогів ДНЗ та батьків

Процеси демократизації в системі освіти, її варіативність, інноваційні програми обумовили необхідність пошуку рішення проблем взаємодії дошкільного навчального закладу з родиною, створення умов для підвищення педагогічної культури батьків. Практики й дослідники виявили й сформулювали в цьому зв'язку наступні протиріччя: між правами й обов'язками батьків і невмінням ними користуватися; між потребою батьків на освітні послуги й відсутністю умов їхнього надання; між прагненням батьків до активного діяльності в дошкільному закладі й строго регламентованим характером діяльності закладу; між низьким рівнем педагогічної культури й недостатніх знань основ психології батьками й відсутністю систем навчання їх у дошкільних закладах. Зміцнення й розвиток тісного зв'язку й взаємодії різних соціальних інститутів (дитячий сад, родина, суспільство) забезпечують сприятливі умови життя й виховання дитини, формування основ повноцінної, гармонійної особистості. На сучасному етапі в основу спільної діяльності родини й дошкільного закладу закладені наступні принципи: батьки й педагоги є партнерами у вихованні й навчанні дітей; це єдине розуміння педагогами й батьками цілей і завдань виховання й навчання дітей; допомога, повага й довіра до дитини як з боку педагогів, так і з боку батьків; знання педагогами й батьками виховних можливостей колективу й родини, максимальне використання виховного потенціалу в спільній роботі з дітьми; постійний аналіз процесу взаємодії родини й дошкільного закладу, його проміжних і кінцевих результатів. Ідея взаємозв'язку суспільного й сімейного виховання, а також взаємної відповідальності педагогів, батьків й суспільства знайшла своє відбиття в ряді нормативно-правових документів, у т.ч. в "Концепції дошкільного виховання", "Положенні про дошкільний навальний заклад", Законі "Про освіту", "Концепції модернізації освіти". Так, у Законі "Про освіту" записано, що батьки є першими педагогами. Вони зобов'язані закласти основи фізичного, морального й інтелектуального розвитку особистості дитини в ранньому віці. Відповідно до цього міняється й позиція дошкільного закладу в роботі з родиною. Кожне ДОЗ не тільки виховує дитину, але й консультує батьків з питань виховання дітей. У цьому зв'язку дошкільний навчальний заклад повинен визначати умови роботи з батьками, вдосконалювати зміст, форми й методи співробітництва ДОЗ й родини у вихованні дітей з урахуванням умов, варіативних освітніх програм і запитів родин. Педагог дошкільної установи - не тільки вихователь дітей, але й партнер батьків по їхньому вихованню. Про необхідність створення міцного союзу школи й родини писав у свій час В.А. Сухомлинський: "Без виховання дітей, без активної участі батька й матері в житті школи, без постійного духовного спілкування дорослих і дітей неможлива сама родина як первинний осередок нашого суспільства, неможлива школа як найважливіша навчально-виховна установа й неможливий моральний прогрес суспільства". "Питання про роботу з батьками - це велике й важливе питання. Отут треба піклуватися про рівень знань самих батьків, про допомогу їм у справі самоосвіти, озброєння їх відомим педагогічним мінімумом, їхній практиці в дитсадках, залученні їх до цієї роботи" (Н.К. Крупська). Істотною стороною взаємодії дитячого саду й родини, неодноразово підкреслювала Н.К. Крупська, є те, що дитячий сад служить "організуючим центром" й "впливає на домашнє виховання", по-цьому необхідно якнайкраще організувати взаємодію дитячого саду й родини по вихованню дітей. "...В обопільній турботі й відповідальності - величезна сила". Разом з тим вона вважала, що батькам, які не вміють виховувати, необхідно допомагати. В 50-70 р. вивчалися умови морального виховання дітей у родині (Л.В. Загик, Т.А. Маркова, Л.К. Пелипенко, В.Я. Титаренко), які виявили залежність рівня спрямованості поводження з однолітками від їхнього положення в сімейному колективі.

Теоретики й практики дошкільного виховання, підкреслюючи необхідність зв'язку ДНЗ з родиною й необхідність удосконалення форм і методів роботи з батьками, виявили специфіку цієї роботи і її завдання.

Керівна й організуюча роль дитячого саду по відношенню до родини характеризується комплексом факторів: планомірне, активне поширення педагогічних знань серед батьків; практична допомога родині у вихованні дітей; організація пропаганди позитивного досвіду суспільного й сімейного виховання; залучення батьків у педагогічну діяльність; активізація їхньої педагогічної самоосвіти й ін. В.А. Сухомлинський уважав, що педагогіка повинна стати наукою для всіх - і для вчителів, і для батьків. Скільки-небудь успішна виховна робота зовсім немислима без системи педагогічної освіти, підвищення педагогічної культури батьків, що є важливою частиною загальної культури. Під педагогічною культурою батьків розуміється їх підготовленість, розвиток тих якостей особистості, які відбивають ступінь їхньої зрілості як вихователів і проявляються в процесі сімейного й суспільного виховання дітей. Провідним компонентом педагогічної культури батьків є їхня педагогічна підготовленість, що характеризується певною сумою психолого-педагогічних, фізіолого-гігієнічних і правових знань, а також уміннями й навичками батьків, виробленими в процесі практики виховання дітей. Досить істотно при цьому й відношення батьків до виховання. Відповідальне відношення до батьківських обов’язків, бажання якнайкраще виховати своїх дітей - невід'ємна складова частина педагогічної культури батьків. В області дошкільної педагогіки батькам важливо: знати основні закономірності й особливості виховання й навчання дітей; знайомити зі змістом і методами виховання; опанувати методами організації дитячої діяльності, спілкування, спрямованими на формування соціально коштовних форм поводження й відносин дитини з оточуючими людьми. Педагогічну культуру розглядають у зв'язку із загальними соціально-педагогічними умовами виховання, які містять у собі сукупність основних вимог суспільства до особистості батьків, зміст ідейних, моральних норм, що регулюють внутрішньо сімейні відносини, характер між особових відносин у родині. Відповідно до цього робота з батьками будується на принципах співробітництва. Ознаками такого співробітництва є: усвідомлення мети діяльності кожним учасником процесу; чіткий поділ і кооперація праці між його учасниками; особистий контакт між учасниками процесу з обміном інформацією, взаємною допомогою, самоконтролем; позитивні міжособистісні відносини. Наприкінці 90-х - початку 2000 року міняється позиція батьків: вони стають активними учасниками процесу виховання дітей. "...Треба зробити так, щоб дитячий сад не підміняв батьків, не відривав їх від дітей, а з'єднував їх один з одним, давав можливість для їх багатого й тонкого спілкування й взаємодії". Робота з батьками - це складна й важлива частина діяльності педагога, що включає підвищення рівня педагогічних знань, умінь і навичок батьків; допомога педагогів батькам у сімейному вихованні для створення необхідних умов правильного виховання дітей; взаємодія вихователів і батьків у процесі розвитку дітей. Можна виділити й основні завдання, що стоять перед дошкільним закладом в роботі з батьками: вивчення родин дітей; залучення батьків до активної участі в діяльності дошкільної установи; вивчення сімейного досвіду виховання й навчання дітей; освіта батьків в області педагогіки й дитячої психології. Основним протиріччям, що виникає при реалізації завдань співробітництва дитячого саду й родини, є недостатнє "розведення" сфер діяльності, з одної сторони, і використання тільки традиційних методів і форм роботи з родиною, у той час як необхідно інше рішення завдань співробітництва вихователів і батьків. Мова йде не про повну відмову від традиційних форм роботи з батьками, а про адаптацію їх до сучасних умов. Цікавий досвід дослідження такого співробітництва в Англії. Так, Ліндон Джені досліджувала участь батьків у вихованні дітей дошкільного й раннього шкільного віку. М. Паг і Б. Тайзард присвятили ряд робіт підключенню батьків до діяльності ясел і початкових шкіл. На основі цих досліджень виділено п'ять головних підходів до співпраці: три - запропоновані, в основному, професіоналами й два - батьками. Зрозуміло, вони не виключають один одного. Професіонали, що намагаються допомогти "неблагополучним" дітям, розглядають батьків як важливий потенціал у поліпшенні перспектив розвитку дітей, але в той же час й як "частину проблеми". Дитячі труднощі розглядаються як сімейні, які не можна розглядати у відриві від проблем родини. Без впевненості інших членів родини в необхідності змін ймовірні причини таких проблем не будуть усунуті. Професіонали реально оцінюють свої можливості й на основі ряду експериментів по залученню батьків до навчання дитини вдома приходять до думки, що батьки не заважають і не перешкоджають роботі, а навпаки, можуть допомогти успіхам своїх дітей. При цьому не обов'язково бачити у батьках "частину проблеми" - скоріше, вони здатні стати "частиною" її рішення: батьки можуть опанувати новими навичками, керуючись активним бажанням допомогти своїм дітям.

Зміст, організація й методика співпраці ДНЗ та батьків включає в себе:

єдність у роботі дитячого саду й родини по вихованню дітей; взаємна довіра у взаєминах між педагогами й батьками, розуміння потреб й інтересів дитини й своїх обов'язків як вихователів; зміцнення авторитету педагога в родині й батьків у дитячому саду; установлення правильних відносин на основі доброзичливої критики й самокритики; взаємодопомога в спільній роботі з виховання дошколярів. Дитячий сад повсякденно допомагає батькам у вихованні дітей. У свою чергу батьки допомагають дитячому саду в різноманітній виховній і господарській роботі; вивчення кращого досвіду сімейного виховання, пропаганду його серед широкого кола батьків, використання в роботі дитячого саду позитивних методів сімейного виховання; використання різноманітних форм роботи дитячого саду з родиною в їхньому взаємозв'язку: знайомлення з батьками й іншими членами родини; консультації; групові й загальні батьківські збори; конференції, лекторій, батьківські університети, наочні форми пропаганди; індивідуальні й групові форми роботи з батьками, які доповнюють один одного. Щоденне спілкування вихователя з батьками створює більші можливості для індивідуальної роботи, для зміцнення зв'язку між родиною й дитячим садом; систематичний плановий зв'язок дитячого саду з батьками протягом усього року з урахуванням завдань і змісту виховної роботи з дітьми; залучення активу батьків, громадськості до діяльності дошкільної установи, до роботи з родинами.

На основі досліджень можна виділити спектр дій по залученню батьків у діяльність ДНЗ.

Перші контакти між родинами й ДНЗ:

запрошення батьків з дітьми або без них відвідати установу до початку заняття; відвідування співробітниками родин вдома; подання батькам письмової інформації про установу; зустріч для з'ясування умов відвідування дитиною установи; складання договору. Подальший взаємозв'язок батьків і персоналу реалізується в процесі: щоденних безпосередніх контактів, коли батьки приводять і забирають дітей; неформальних бесід про дітей або запланованих зустрічей з батьками, щоб обговорити успіхи, не зависимо від конкретних проблем; ознайомлення батьків з письмовим матеріалом про їхніх дітей; рекомендацій відвідати лікаря й т.п.; відвідувань батьків для того, щоб вони могли бачити, як займається їхня дитина, або знайомити з роботою установи.

Батькам пропонується надавати допомогу ДНЗ як організаторів або спонсорів; вони можуть допомогти в розробці ігротеки, зборі матеріалів для дитячих потреб і т.д.

Батьки можуть брати участь й у щоденних заняттях дітей: залишатися в ДНЗ, щоб дитина звикла до закладу; допомагати й брати участь у різних заходах, наприклад, у чаюванні з дітьми, і т.п.; допомагати в повсякденних заняттях; надавати допомогу при проведенні екскурсії й інших заходів.

Батьки продовжують вдома роботу з дітьми по програмам або здійснюють частина домашнього плану. Батьки можуть брати участь у прийнятті рішень по поводу їхніх дітей; батьківські комітети беруть участь у рішенні питань, що стосуюються роботи установи в цілому. Ефективні суспільні заходи для батьків; відвідування ними курсів із проблем виховання або запрошення лекторів по їхніх питаннях, що цікавлять, робота клубу для батьків і т.п.

ДНЗ надає допомогу батькам у конкретних проблемах по догляду за дитиною, методах його виховання; у накопиченні інформації із сімейного виховання й практичних порадах; у пошуках виходу із кризових ситуацій.

Важливо й залучення батьків до участі не тільки в виховній, але й у фінансовій діяльності ДНЗ.

Багато перерахованих аспектів участі батьків потребують від персоналу напружених міркувань, а можливо, і переоцінки своєї професійної ролі: переорієнтація на роботу з батьками може виявитися складною для працівників, чиє мислення й планування діяльності раніше були повністю зосереджені на дітях. Формування співробітництва дітей, батьків і педагогів залежить насамперед від того, як складається взаємодія дорослих у цьому процесі. Результат виховання може бути успішним тільки за умови, якщо педагоги й батьки стануть рівноправними партнерами, тому що вони виховують тих самих дітей. В основу цього союзу повинна бути покладена єдність прагнень, поглядів на виховний процес, вироблені спільно загальні цілі й виховні завдання, а також шляхи досягнення намічених результатів. Як педагоги, так і батьки хочуть бачити своїх дітей здоровими й щасливими. Батьки готові підтримати задачі педагогів, спрямовані на задоволення й розвиток інтересів, потреб дітей. Батьки - дорослі люди, які мають великий життєвий досвід, знання, що вміють аналізувати ситуації, тому в рішенні ряду проблем педагог може одержати їх потрібну й корисну раду. Співробітництво педагогів і батьків дозволяє краще пізнати дитину, подивитися на неї з різних позицій, побачити в різних ситуаціях, а отже, допомогти в розумінні її індивідуальних особливостей, розвитку здатностей дитини, у подоланні її негативних учинків і проявів у поведінці, формуванні цінних життєвих орієнтації. У той же час переважна частина батьків - не професійні вихователі. Вони не мають спеціальних знань у сфері виховання й освіти дітей, нерідко зазнають труднощів у встановленні контактів з дітьми. Педагоги й батьки повинні разом шукати найбільш ефективні способи рішення цієї проблеми, визначати зміст і форми педагогічної освіти в цьому зв'язку.

Визначальна роль у встановленні такої взаємодії належить педагогам ДНЗ. Союз, взаєморозуміння педагогів і батьків, їхня взаємна довіра можливі лише в тому випадку, якщо педагог виключає в роботі з батьками дидактизм, не повчає, а радить, міркує разом з ними, домовляється про спільні дії, тактовно підводить їх до розуміння необхідності педагогічних знань. Вся атмосфера взаємодії, спілкування педагога з батьками повинне свідчити про те, що педагог має потребу в батьках, в об’єднанні зусиль, що батьки - його союзники й він не може обійтись без їхньої ради й допомоги.

Не всі батьки відгукуються на прагнення педагога до співробітництва з ними, виявляють цікавість до об'єднання зусиль по вихованню й навчанню своєї дитини. Вихователю необхідне терпіння й цілеспрямований пошук шляхів рішення цієї проблеми. Варто починати роботу й взаємодію з тими, хто бажає брати участь у житті групи, підтримує педагогів, навіть якщо таких батьків буде мало. Поступово, тактовно вихователь утягує й інших батьків у співробітництво, опираючись на батьків, з огляду на інтереси кожного дитини та її родини. На сучасному етапі в роботі з батьками з'являється поняття "включення батьків" в діяльність дошкільного закладу, тобто їхня активна участь у роботі ДОЗ, що має вплив на його функціонування й розвиток. Для формування співробітництва між дорослими й дітьми важливо представляти колектив як єдине ціле, як більшу згуртовану родину, життя якої цікаве, якщо організовано спільну діяльність педагогів, батьків, дітей. Це сприяє встановленню взаєморозуміння між родителями й дітьми, створенню комфортних умов у родині. Таким чином, доцільно значну частину виховної роботи організовувати одночасно з дітьми й батьками, а виникаючі проблеми, поставлені завдання вирішувати спільно, щоб прийти до згоди, не ущемляючи інтересів один одного, і об'єднати зусилля для досягнення ефективних результатів. Для залучення батьків до діяльності дошкільної установи розроблена спеціальна методика, що включає три етапи: перший - актуалізація потреб батьків в освіті власної дитини; другий - педагогічна освіта батьків як замовників на освітні послуги в дошкільній установі; третій - партнерство педагогів і батьків у діяльності дошкільної установи, в основу якого закладені ідеї гуманізації відносин, пріоритет загальнолюдських цінностей з акцентом на особистісно-діяльнісний підхід. Впровадження такої методики дозволяє створити ускладнену систему роботи з батьками, представлену двома блоками, кожний з яких включає завдання, форми й види діяльності. Для реалізації змісту цієї роботи в дошкільному закладу використаються колективні й індивідуальні форми діяльності. Доцільне сполучення колективних й індивідуальних форм взаємодії: бесіду, задушевну розмову, консультації-міркування, виконання індивідуальних доручень, спільний пошук рішення проблеми, переписку й т.п. Ці форми можуть стати ефективними в тому випадку, якщо вдалося знайти індивідуальний стиль взаємин з кожним батьком. Важливо розташувати до себе батьків, завоювати їхню довіру, розбудити бажання поділитися з педагогом своїми думками, сумнівами. Все це допоможе краще зрозуміти дитину, знайти оптимальні способи рішення проблем виховання конкретної особистості в дошкільній установі й вдома. Психологічною умовою такої успішної міжособистісної взаємодії є уважність, проникливість, неквапливість. Аналіз практики роботи педагогів і керівників дошкільних установ виявив 2 види форм спільної роботи. Однак часто використаються в основному стандартні форми роботи: батьківські збори, батьківські комітети, конференції, які проводяться нерегулярно, а тема не завжди збігається зі змістом. У Днях відкритих дверей мало батьків беруть участь. Такі заходи, як турнір знавців, КВК, вікторини, фактично не проводяться. Вихователі не завжди вміють поставити конкретні задачі, наповнити їхнім відповідним змістом, вибрати методи: зміст батьківських зборів, консультацій досить диференційовано, вихователі при виборі методів співробітництва не враховують можливостей й умов життя конкретних родин; досить часто вихователі, особливо молоді, використають лише колективні форми роботи з родиною. Причинами є: недостатнє знання специфіки сімейного виховання; невміння аналізувати рівень педагогічної культури батьків й особливості виховання дітей; невміння планувати спільну роботу з дітьми й батьками. В окремих, особливо молодих, вихователів недостатньо розвинені комунікативні вміння. Аналіз теорії й практики роботи з родиною виявив ще одну проблему на сучасному етапі - організація спільної діяльності батьків і дітей. Одне з головних завдань педагогів - створити умови для розвитку нормальних відносин у родині, а це може бути досягнуто тільки при діяльності батьків і дітей, що може бути реалізована в різних формах. Наприклад, форми пізнавальної діяльності - це суспільні огляди знань, умінь і навичок, творчі відпари по напрямках діяльності, свята знань, турніри знавців, Дні відкритих дверей і т.д. Тему, методику проведення батьки й вихователі визначають спільно. Вихователь становить завдання, допомагає сформувати групи, організувати підготовчу роботу, а батьки беруть участь в оформленні, підготовці призів, оцінці результатів. Форми трудової діяльності - оформлення приміщення групи, трудовий десант по благоустрої й озелененню двора, посадка алеї у зв'язку зі знаменною подією в житті дітей й їхніх батьків, створення бібліотеки й т.п. Форми дозвілля - підготовка, проведення й обговорення спектаклів, свят, змагань, конкурсів, КВК; різних клубів й ін. Форми активізації - дискусії, діалоги, обговорення ситуацій, рішення кросвордів, аналіз дитячих висловлень або дитячої творчості, тренінги, метод ігрового моделювання й ін. Наочні форми: бібліотеки й папки-пересувки, відеофільми, пам'ятки-рекомендації для батьків і дітей, візитки, виставки книг, устаткування, настільних ігор, дитячих або спільних малюнків, виробів з батьками, фотовиставки, газети, Куточки для батьків й ін. Цікавою формою співробітництва є випуск газети. У створенні газети беруть участь адміністрація дитячого саду, педагоги, фахівці, батьки й діти. У теорії й практиці визначений ряд загальних завдань по роботі з батьками в дошкільних установах: вивчення інтересів, думок і запитів батьків, не реалізованих в інших соціальних інститутах (родині й ін.); забезпечення оптимальних умов для саморозвитку й самореалізації батьків в освоєнні ними різних соціальних ролей; використання досвіду діяльності інших дошкільних установ для побудови моделі взаємодії з батьками; розширення засобів і способів роботи з батьками; забезпечення простору для особистісного росту учасників об'єднання, створення особливої творчої атмосфери. Проведення батьківських зборів за старою структурою не виправдує очікування батьків. Відповідно до нормативно-правової бази дошкільних установ батьки є замовниками освітніх послуг і мають право приймати участь в організації освітнього процесу, організовувати свої органи самоврядування й вирішувати деякі питання самостійно на батьківських зборах, конференціях й в інших формах роботи. У цей час все частіше дошкільні установи стали проводити батьківські конференції, які мають на увазі розширення, поглиблення й закріплення знань про освіту дітей, які можуть бути науково-практичними, теоретичними, по обміну досвідом й ін. Конференції проводяться раз у рік, але вимагають ретельної підготовки, мають на увазі активну участь батьків, організацію виставок дитячих малюнків, книг, концерту дітей. Таким чином, робота батьків і педагогів в умовах дошкільної установи носить яскраво виражений специфічний характер співробітництва, тому що змінилися й зміст, і форми взаємин між батьками й робітниками дошкільної установи. Основна мета роботи дошкільних закладів – допомогти вихователеві у формуванні насправді єдиного і повноцінного соціального середовища для щасливого життя і правильного виховання кожної дитини. При цьому під повноцінним соціальним середовищем слід розуміти не тільки зовнішні, організаційні умови (єдиний режим життя, харчування, єдині правила поведінки вдома й у дитячому садку), а й єдині норми та стиль спілкування дорослих з дитиною, гуманне ставлення до малюка, повага до його потреб у спілкуванні з дорослими і товаришами, в цікавих іграх і спостереженнях, предметно-практичній діяльності, а також у схваленні, позитивній оцінці батьками і вихователями своєї особистості в цілому і конкретних вчинків або дій. Умовами, що забезпечують ефективність взаємодії є: висока культура спілкування батьків та педагогів, доброзичливість, неупередженість у розв’язанні різних проблем, забезпечення мотивації взаємодії, актуальність та конкретність спільних завдань. Взаємодія являє собою спосіб організації спільної діяльності з родинами, яка здійснюється на основі соціальної перцепції за допомогою спілкування. Сутність взаємодії полягає в узгодженні в інтересах дитини вимог, дій дошкільного закладу і сім’ї як суб’єктів її виховання. Активне залучення батьків до педагогічного процесу. Надання допомоги педагогічному колективу дошкільного закладу. Завдання взаємодії: забезпечення дитині в сім’ї та дошкільному закладі оптимальних умов для повноцінного фізичного та психічного розвитку, сприяння задоволення її потреби в емоційно – особистісному спілкуванні, розвиток її творчих інтересів та здібностей, підвищення рівня сформованості педагогічної культури вихователів та батьків. Щоб найкраще, найвідповідальніше підійти до виховання дитини, батьки разом з вихователями повинні збудувати свої стосунки на принципах взаємної поваги, розуміння важливості один одного і усвідомлення того, що таке партнерство матиме довготривалий вплив, на користь усіх. Вихователь та батьки діють в інтересах дитини, приймають рішення стосовно її виховання та навчання, створюють для неї належні умови. Від того наскільки ці взаємовідносини будуть узгоджені, настільки залежить успіх формування особистості в цілому. А саме, взаємодія в педагогічному процесі сім’ї та дошкільної установи здатна формувати індивідуальність, активізувати особистий творчий потенціал не тільки дитини, але і педагогів та батьків. Взаємодія, що ґрунтується на засадах коопераційної інтеракції, передбачає взаємодопомогу, співробітництво, узгодження зусиль, розглядається як цілісне явище в психолого-педагогічній системі. Удосконалювати роботу з батьками – це у разі необхідності вносити зміни, які збагачують зміст і форми роботи, покращують різні її показники, роблять більш доцільною, сучасною, гнучкою. Процес удосконалення – довготривалий та безперервний. Його можна здійснювати у різних напрямках. Методологічна основа всеобучу: народний педагогічний досвід та досягнення вітчизняної та зарубіжної наукової педагогіки з питань родинного виховання. Щоб педагогічний всеобуч був достатньо ефективним, він має бути диференційованим. Тобто, він повинен передбачати якісні відмінності та особливості різних груп сімей, які до них відносяться. Форми педагогічного всеобучу батьків різноманітні – батьківські лекторії, методичні консультації, батьківські конференції, батьківські дні. Вищою, але не єдиною ланкою освіти є університети педагогічних знань, вони працюють на громадських засобах при дитячих садках, бібліотеках. Їх основна мета – педагогізація батьків, активізація виховної функції батьків.

/Files/11235930_15455_95637.gif

/Files/images/zavduvacha/61459611_1278953520_Strelka.gifКонсультація №3 від 26.10.2017 р.

Дитина йде до школи. Поради батькам.

Часто ми, дорослі, надто поверхнево ставимося до тверджень ди­тячої психології про вікові та індивідуальні особливості шести­річних дітей, не враховуючи, насамперед, прогресивній: змін у вищій нервовій діяльності дошкільника. Варто зауважити, шо для неї харак­терна особлива жвавість орієнтувальних реакцій, які є необхідною умовою утворення нових тимчасових нервових зв'язків. У цьому ві­ці утворюються складні умовні рефлекси, де провідну роль відіграє слово (тобто друга сигнальна система). Розвивається довільне галь­мування, хоча іррадіація збудження у корі головного мозку є ще до­сить характерною і істотно впливає на поведінку дитини. Посилю­ється регулювальний вплив кори великих півку.\ь на функціонуван­ня підкірки. Функціональні зміни в роботі центральної нервової сис­теми шестирічного дошкільника зумовлені інтенсивним дозріванням його організму.

Психічні новоутворення дитини старшого дошкільного віку

У шестирічному віці помітно вдосконалюються пізнавальні процеси.Значно зростають гострота зору, чутливість розрізнення кольорів і їх відтінків, розвивається фонематичний і звуковисотний слух, рука перетворюється в орган активного дотику і практичної дії. Збільшується чутливість аналізаторів, що є результатом збагачення дітьми власного чуттєвого досвіду.

Для шестирічних дітей характерні більша активність, довіль­ність,цілеспрямованість сприймання. Протягом дошкільного віку неухильно збільшується тривалість розглядання зображень (від б до 12 хвилин), дитина поступово навчається координувати свій зір з ру­хами руки, вдається до спеціальних прийомів детального обстежен­ня предмета. Значно зростає роль розумових процесів: пізнаючи предмети, старші дошкільники порівнюють їх, спираючись на наявні знання, обґрунтовують свою думку, хоча при цьому що не завжди вміють відділити те, що бачать, від того, що знають про даний об'єкт. Діти все частіше помічають зміни у навколишньому світі без спеціальних запитань дорослих.

Розвивається наочно-дійове мислення дитини, виникають його нові форми. Мислення стає образно-мовленнєвим — спирається на образи уявлень і здійснюється за допомогою слів. Воно набуває пев­ної самостійності: поступово відокремлюючись від практичних дій, переходить у власне розумовий процес, спрямований на розв'язання пізнавальних завдань. У зв'язку з цим зростає роль мовлення, за до­помогою якого діти починають мислити подумки, оперувати різними поняттями, зіставляти їх, розкривати властивості і зв'язки, розмірко­вувати.

Висловлювання старших дошкільників під час розв'язання ними практичних завдань виконують функцію планування. Дітям посту­пово стають доступними не лише зовнішні зв'язки між предметами і явищами, а й більш приховані, глибокі, істотні.

У шестирічної дитини інтенсивно збагачується словник:він на­лічує 3500 — 4000 слів. Крім іменників і дієслів, дитина уже вживає прикметники, прислів'я, використовує вставні слова, робить зна­чний крок уперед в оволодінні граматичною структурою простих і складних речень. Розвивається внутрішнє мовлення, яке стає спо­собом становлення і формою функціонування внутрішніх розумо­вих дій. Його поява свідчить про розвиток словесно-логічного мис­лення, яке виділяється з практичної діяльності, стає більш абстрак­тним і узагальненим. Внутрішнє мовлення дитини формується у про­цесі оволодіння зовнішнім (звуковим) мовленням і є результатом йо­го інтеріоризації А водночас — важливим засобом перетворення зо­внішніх практичних дій у внутрішні ідеальні дії. Розвивається і так зване чуття мови, яке допомагає дитині успішніше користуватися мовленням, виправляти помилки не лише свої, а й товаришів.

До шести років помітно зростають можливості пам'яті:збіль­шується обсяг усього того, що дошкільник може запам'ятати, зберег­ти і відтворити, тривалість збереження і точність відтворення.

У шести-семирічних дітей часто ви­являють уже не механічну, а смисло­ву пам'ять, що дає їм змогу запам'я­товувати значно більше, ніж раніше. Вихователь повинен завжди мати на увазі: для дошкільника характерно легко запам'ятовувати те, що справ­ляє сильне враження, а отже важли­во слідкувати за тим, щоб необереж­ним словом не злякати малого, не викликати неприязнь до чогось. Слід збагатити дітей зрозумілими, корис­ними знаннями, якими вони користуватимуться у своїх іграх, бесі­дах, малюнках, які необхідні їм для подальшого розумового і мораль­ного розвитку.

Інтеріоризація(від лат. Interior – внутрішній) – формування внутрішніх структур людської психіки через засвоєння зовнішньої соціальної поведінки.// Перехід ззовні усередину; процес перетворення зовнішніх чинників, що впливають на людей, у стійкі внутрішні якості особистості шляхом засвоєння індивідом вироблених у суспільстві соціальних цінностей, норм, уявлень, традицій і т.д.; прот. екстеріоризація.// Процес перетворення зовнішніх, реальних дій на внутрішні розумові.

Увага дошкільників, як відомо, ще дуже нестійка, здатність зо­середжуватися — незначна. Діти часто відволікаються з будь-якого приводу. Разом з тим у шість років розвиток довільної уваги досягає такого рівня, що дошкільники можуть концентруватися на об'єктах, які відповідають потребам їхньої діяльності. Вони вчаться бути уважними. Проте це не означає, що зникає мимовільна увага. Навпаки — так само роз­вивається, набуває більшої стійкості і обсягу.

Центральним новоут­воренням психічного роз­витку дітей дошкільного ві­ку є уява. Інтенсивне фор­мування всіх видів уяви, зокрема довільної і творчої, починається у шестирічно­му віці. Уявні образи у до­шкільників яскраві, емо­ційно насичені, але недо­статньо керовані. Основна лінія розвитку уяви — поступове підкорення свідомим намірам, перетворення її у засіб відтво­рення певних задумів.

Удосконалюється вся психічна діяльність дитини. Головне до­сягнення її розвитку наприкінці дошкільного віку полягає у тому, що чимало дій і рухів уже контролюються свідомістю. Оволодіння вмін­ням довільно регулювати свою поведінку — найбільш істотний по­казник загального розвитку, свідчення готовності до навчання у шко­лі. І все ж саморегуляція у шестирічних ще не досконала: нерідко ді­ти порушують дисципліну, підкоряють свою поведінку миттєвому бажанню, їхні рухи часто досить імпульсивні. Знання цієї закономір­ності ставить перед вихователем складні і відповідальні завдання — формувати у дошкільників організованість, зібраність, дисципліно­ваність.

У ході пізнання дошкільником навколишньої дійсності й участі у різних видах діяльності багатшає його емоційне життя. Розширен­ня досвіду спілкування, нагромадження знань, розвиток інтересів сприяють виникненню нових почуттів. Нове, несподіване, незвичне викликає подив, допитливість; долання перешкод — задоволення і радість. Музичні заняття, слухання художніх творів, казок, спосте­реження за явищами природи, ігри-драматизації, зображувальна ді­яльність розвивають естетичні почуття. Діти вчаться бачити прекрас­не у житті, насолоджуватися ним.

Серйозні зміни відбуваються й у сфері моральних почуттів:во­ни стають багатшими за змістом, чіткішими за проявами. Дитина по­чинає не лише розуміти моральний зміст деяких дій, а й ставитися до них емоційно, переживати їх. Під впливом виховання формуються почуття дружби, товариськості, взаємодопомоги; розвивається від­повідальне ставлення до дорученої справи. У цьому віці вже яскраві­ше проявляються зачатки почуття обов'язку: дитина починає усві­домлювати необхідність та загальнообов'язковість правил поведінки в суспільстві і більшою мірою підкоряє їм свої дії і вчинки, зростає її здатність до самооцінки.

Характерна особливість психіки дітей дошкільного віку — зна­чна емоційна збудливість, нестриманість, недостатня емоційна стій­кість, що й повинен обов'язково враховувати педагог, добираючи за­соби виховного впливу. Разом з тим вітчизняні психологи зазнача­ють послаблення у шестирічних дітей імпульсивності в емоційних реакціях. Поряд зі швидкою зміною переживань спостерігається відносна стійкість дитячих почуттів, дитина робить спроби регулю­вати прояви..своїх емоцій, її почуття вже менш ситуативні, більш уза­гальнені.

Для старшого дошкільного віку характерне виникнення нової соціальної ситуації розвитку. У дитини з'являються елементарні обов'язки, змінюються спосіб її життя, зміст і форми спілкування з іншими людьми, що породжує нові потреби, інтереси й наміри. Спільна з дорослим діяльність змінюється самостійним виконанням його вказівок. Разом з тим значно зростає інтерес до світу дорослих, їхньої діяльності, взаємин, прагнення долучитися до цього. Виника­ють певні взаємини з однолітками: з'являється стійке бажання по­гратися разом, щось розповісти товаришеві, виконати з ним трудове доручення, потурбуватися про нього, допомогти йому.

Накопичуючи соціальний досвід, досвід спілкування, дитина на­прикінці дошкільного віку користується все більш узагальненими правилами і все ширше вдається до знайомих критеріїв оцінок, щоб виявити своє ставлення до різних людей — рідних і чужих, реальних і вигаданих. На цій основі грунтується моральне ставлення до тих, хто її оточує.

Підготовка дитини до шкільного життя

Проблема підготовки дитини до шкільного життя ніколи не ви­ходила з рангу актуальних Сьогодні її значимість підсилюється ще й особливим розумінням ролі дошкільного дитинства у становленні осооистості. Життя пере­конливо стверджує, що це той віковий період, який забезпечує саме за­гальний розвиток дитини, що є фундаментом для надбання надалі будь-яких спеціальних знань, умінь, навичок і оволодін­ня різними видами діяль­ності. Звідси і відповідна значимість повноцінної реалізації завдання до­шкільного виховання — всебічне сприяння розви­тку дитячої індивідуаль­ності, забезпечення роз­витку тих психічних но­воутворень, які є осно­вою саморозвитку дитя­чої особистості. Саме вони і забезпечують їй нормальне входження у наступний — тривалий, важливий і складний — період шкільного навчання.

Говорячи про готовність до шкільного учіння, важливо на­самперед діагностувати рівень дошкільної психологічної зрілос­ті, а не шкільної. Цілком зрозуміло, що лише психологічно зрілий дошкільник здатний до соціальної адаптації і адекватного вхо­дження у навчальну діяльність школяра. Найпершим питанням тут є грамотне визначення змісту поняття «дошкільна зрілість» у пси­хологічному і фізіологічному сенсі. Відомо, що дошкільну зрілість психологи визначають як цілісний психічний стан дитини-дош-кільника з оптимальним рівнем розвитку якісних новоутворень, для яких дошкільний період є сенситивним. Основними серед них є такі:

Ø сформовані соціальні емоції, здатність до емоційної децен­трації — вміння стати на позицію іншого, відчути його на­стрій, здатність відгукнутися на переживання співчуттям, співучастю (здатність до емпатії як афективно-пізнавальне утворення);

Ø розвинута уява;

Ø достатній рівень розвитку наочно-образного мислення;

Ø довільність психічних процесів та саморегуляція;

Ø сформовані мотивація комунікативної соціальної актив­ності;

Ø адекватна самооцінка.

У реальному житті дорослі, турбуючись про підготовку дитини до школи, найменше уваги звертають на ігрові дії дитини. А між тим психолого-педагогічна наука і практика щораз стверджують, що у дитини, яка не «прожила» повноцінно всі етапи розвитку власної ігрової діяльності — від маніпулятивних ігрових дій до ігор за прави­лами, — значно затримується формування відповідної мотивації учіння. Такі діти, за твердженням видатного психолога Лева Вигот-ського, не піднялися до кризи семи років, коли гра вичерпує свої роз-вивальні можливості, істотно виділяється роль правила, а «зоною найближчого розвитку» стає учіння.

Власне, так звана «вхідна» шкільна діагностикамає виявляти, наскільки повноцінно дитина прожила попередній період розвитку. Міцно закарбоване у свідомості і відповідних чиновників, і пересіч­них дорослих визначення дошкільного дитинства як підготовчого етапу до шкільного навчання було спричинено поширенням у прак­тиці дитячих садків формалізованої і чітко регламентованої системи навчання дітей, яке за більшістю ознак подібне навчанню у першому класі школи. Розгорнута справедлива критика такого підходу на грунті визначення самоцінності дошкільного дитинства породжує ін­ший перекіс — майже повну відмову від систематичного, спеціально організованого навчання, намагання замінити його грою, вільною імпровізованою діяльністю з дітьми. При цьому є загроза не скорис­татися можливостями сенситивного періоду природного розвитку учбової діяльності дитини на етапі інтенсивного присвоєння нею громадського досвіду, що може призвести в майбутньому до виник­нення труднощів при формуванні учбових умінь та навичок у період шкільного життя.

Водночас виникає не­безпека і для самої ігрової ді­яльності. Переважна спря­мованість на розв'язання ди­дактичних завдань руйнує гру як дитячу самодіяльність, як засіб самовираження осо­бистості дитини. Усе це, вре­шті решт, завдає серйозної шкоди розвитку дитини. Адже гра для дошкільника — діяльність, що забезпечує розвиток основних новоут­ворень, які в інших видах ді­яльності повноцінно не фор­муються. Маємо на увазі пе­редусім уяву, довільність, са­морегуляцію, мотиваційну основу комунікативної соці­альної активності, самооцін­ку. Саме тому характер про­відної діяльності дошкільни­ка і є головним показником психологічного віку дитини.

Визначення параметрів дошкільної зрілості

У психолого-педагогічних і методичних посібниках сьогодні можна зустріти кілька різних схем визначення параметрів дошкіль­ної зрілості Щоправда більшість з них носять назву «параметри шкільної готовності". Саме тому основними показниками в них слу­жать ті новоутворення, які за логікою законів психічного розвитку з'являються лише у процесі самого учіння в школі, а не в дитячому садку. Для визначення дошкільній зрілості має йтися про якісні ново­утворення, притаманні саме дошкільному дитинству, які на етапі вступу у шкільне життя досягають оптимальної зрілості.

Які ж основні параметри дошкільної зрілості?

Розвиток пізнавальної сфери

Ще у 80-х роках минулого століття провідні психологи, зокрема Григорій Костюк, Данило Ельконін, переконливо довели, що для успішного учіння в школі вирішальну роль відіграє розвинуте образ­не, а не логічне мислення. Адже саме образне мислення забезпечує дитині можливість розв'язувати пізнавальні задачі, уявляючи їх умо­ви, намічаючи спосіб дії, виходячи з особливостей конкретної ситуа­ції. Збагачення такого досвіду робить мислення позаситуативним. Розвиток зв'язного мовлення забезпечує вдосконалення міркуван­ня як способу розв'язання мислительних задач, формування здат­ності розуміти причинні залежності.

Саме діти з високо розвинутим образним мисленням легко адаптуються до школи. А ті, у кого образне мислення розвинене не­достатньо, з перших кроків шкільного життя стикаються з трудно­щами, здебільшого через так званий формалізм у засвоєнні знань та способів дій. Ще раз наголосимо: найважливішим показником готов­ності дитини до систематичного навчання у школі є рівень сформо-ваності наочно-образного мислення. Наочно-дійове і наочно-образне мислення зумовлюють становлення мовлення і певних елементів ло­гічного- мислення. У свою чергу, розвиток елементарних логічних операцій впливає на характер допонятійних форм мислення.

Найкращих показників у розумовому розвитку дошкільників вдається досягти саме за умови взаємодії всіх форм мислення, коли найповніше здійснюється взаємозв'язок чуттєвого та раціонального аспектів пізнання, дитина осмислює елементарні поняття в єдності їх істотних, ситуативних і функціональних властивостей. Залучаю­чись до пізнання, дитина спочатку має навчитися розмірковувати, сперечатися, не боячись не погоджуватися з тим, що їй пропонують інші, навіть дорослі. Йдеться про навчання, спрямоване на розвиток інтелектуальних здібностей, тобто про розвиток здатності отримува­ти безпосередньо об'єктивне знання про дійсність. Дитина має ово­лодіти способами пошуку істини, а не бути пасивним споживачем ін­формації: мало знати «що», слід ще й розуміти «чому».

Особистісний аспект пізнання виявляється через пізнавальну активність, яку ми розуміємо як стан готовності до пізнавальної ді­яльності, що передує самій діяльності і породжує її (Майя Лісіна). Са­ме особистісний аспект пізнання найбільш значущий для характе­ристики творчої індивідуальності дошкільників. Ми схильні виділити такі основні лінії аналізу їх пізнавального розвитку:

Ø загальна особистісна спрямованість дитини — через якіс­ну оцінку рівня її активно-пізнавального ставлення до на­вколишнього світу;

Ø предметний зміст свідомості дитини — скільки ознак, які з них і в який спосіб дитина може враховувати і пов'язу­вати у цілісний предмет, широта і творчість у використанні засвоєних способів при розв'язанні різних задач.

Формування у дошкільників активно-пізнавального ставленнядо навколишньої дійсності, вміння успішно орієнтуватися в усьому розмаїтті предметів та явищ, здатності довільно регулювати власну пізнавальну діяльність — ось ті передумови, які забезпечують про­дуктивність розумової діяльності дітей, визначають швидкість і лег­кість засвоєння нових знань і здатність творчо використовувати їх у різних життєвих ситуаціях. Розвиток пізнання у дитини слід роз­глядати як процес оволодіння певними типами пізнавальних дій — дій сприймання та мислення. До дій сприйманняналежать:

Ø ідентифікація — дібрати за зразком;

Ø прирівнювання до еталона — знайти схоже;

Ø моделювання;

Ø одночасне використання кількох еталонів.

Дії мислення:

Ø символізація — здатність замінити предмет якимось іншим;

Ø схематизація — здатність будувати образ предмета не в ці­лому, а за найважливішими його якостями;

Ø перші умовиводи — передумови логічного мислення, яке складається на наступному віковому етапі;

Ø виявлення у предметі його характерних якостей.

Отже, для успішного учіння в школі істотне значення мають такіпізнавальні здібності:

Ø здатність самостійно аналізувати ситуацію;

Ø здатність виявляти якості, істотні для виконання завдання;

Ø розвиток децентрації — вміння змінювати свою точку від­ліку при виконанні наочних завдань і в ситуаціях спілку­вання;

Ø розвиток задумів — уміння створювати ідею майбутнього продукту та план її реалізації.

Розвиток уяви

Неабияку роль в оволодінні учінням відіграє уява. Це насампе­ред незамінний місточок між образним і понятійним, логічним мис­ленням. Уява —один із важливих психічних процесів, що безпосе­редньо бере участь у будь-якому творчому процесі людини на різних етапах її життя та забезпечує засвоєння різних форм людської куль­тури в онтогенезі. Уява формується разом із допитливістю дитини ще в ранньому віці, але свого інтенсивного розвитку й особливого зна­чення набуває саме у дошкільному віці. Завдяки уяві дошкільник ово­лодіває сферою свого можливого майбутнього, будь-яка дитяча діяль­ність (малювання, ліплення, конструювання тощо) набуває цілеспря­мованого характеру. Уява бере безпосередню участь у виникненні пе­редбачень, припущень, коли розв'язується будь-яке завдання. Видат­ний український психолог Григорій Костюк наголошував на важли­вій ролі уяви у розвитку здатності дитини розуміти те, що вона сприймає: щоб охопити ціле, розкрити в ньому певні ознаки, риси, властивості, треба вийти за межі безпосереднього споглядання.

З розвитком уяви та мовлення діти оволодівають довільними пізнавальними процесами:

Ø ставлять мету, наприклад, щось запам'ятати, та спрямову­ють свої зусилля на її досягнення;

Ø старші дошкі\ьники під час відтворення прочитаного тек­сту шукають його основну ідею, передають зміст твору, вдаються до послідовного розгортання сюжету відповідно до складеного плану.

Допитливість та уяву відомий психолог Лідія Божович вважала основою формування особистості дитини, її бажань, інтересів, споді­вань. Уява бере безпосередню участь у створенні образу власного Я, дає змогу вірити у свої можливості, ризикувати, коли дитина вико­нує нове завдання, сподіватися на успіх. Усе це дає підставу ствер­джувати, що розвиток уяви у дітей дошкільного віку має бути одним із найважливіших завдань освітнього процесу.

Розвиток емоційної та вольової сфер

З уведенням шкільного навчання з шести років стимулювання та форсування інтелектуального розвитку дошкільників водночас відчутно знизило увагу до їхнього внутрішнього світу, до наповнення його унікальним безцінним емоційним досвідом, що має слугувати запорукою нормального психічного розвитку особистості, яка діє в гармонії з собою і навколишнім світом. Провідні психологи довели, що емоційною зрілі діти вміють спілкуватися з різними людьми, ро­зуміти їх, здатні керуватись у своїх вчинках гуманними мотивами, значно простіше адаптуються до шкільних умов, успішніше входять у режим учіння. Інтенсифікація емоційної сфери особистості, забез­печення умов для розвитку соціальної компетентності дитини — од­не з важливих завдань підготовки дитини до шкільного життя. Соці­ально компетентна дитина здатна проявити доброту, увагу, турботу, допомогу, милосердя, зрозуміти особливості однолітка, дорослого, їх інтереси, емоційний стан, помітити зміни настрою, усвідомити в мі­ру свого віку і те, як її саму сприймають ті, хто поряд. Така дитина во­лодіє вмінням вибрати і використати відповідно до ситуації зміст і способи спілкування, етично значимі образи поведінки.

Часто можна почути твердження, що у дошкільному віці всі про­цеси стають більш довільними. Проте життя переконливо свідчить, що довільність — це якісне новоутворення кінця старшого дошкіль­ного і молодшого шкільного віку. На кінець дошкільного дитинства вольові дії стають усе чіткішими: старший дошкільник здатний ви­значити мету, самостійно прийняти рішення, намітити шлях дії, ви­конати свій план, долаючи посильні перепони, і відповідно оцінити досягнутий результат. У дитини поступово формується така важлива риса як цілепокладання.

Рівень самостійності дитини

Одним із важливих критеріїв дошкільної зрілості є необхідний рівень самостійності дитини. Ознаки самостійності дитини-дошкільника виявляються у:

Ø здатності організувати і довести до завершення власну ді­яльність;

Ø спільній діяльності, зокрема у:

- здатності організувати спільну діяльність, запросивши товариша;

- умінні діяти і взаємодіяти в колективній діяльності з однолітками, узгоджуючи власні бажання з бажання­ми інших.

Важливо враховувати і особливості самооцінки старших до­шкільників. Старшому дошкільнику притаманний поступовий пере­хід від нереалістично високої загальної самооцінки до більш адекват­ної конкретної самооцінки в різних видах діяльності. На цій основі на кінець дошкільного віку (сьомий рік життя) складається правиль­на диференційована самооцінка особистості. Водночас розвивається здатність обґрунтовувати цю самооцінку, самокритичність. Нездат­ність до оцінки власних можливостей у конкретних видах діяльнос­ті, певних своїх якостей, до усвідомлення переживань і окремих психічних процесів сигналізує про дефіцит емоційної захищеності, підтримки, уваги і любові дорослих. І як наслідок — занижена само­оцінка дитини, яка може стати серйозною причиною неуспішності у шкільному житті.

Перший крок до шкільної зрілості

Вступ дитини до школи означає для неї перехід до нового за змістом життя — навчальної діяльності, а для неї самої — до учіння. Це потребує відповідних змін у свідомості, у ставленні до навколиш­нього світу, до інших людей і до самої себе. У ході освітнього процесу в дошкільному закладі свідомість дитини має бути підготовлена до сприйняття учіння як соціально значущої діяльності, так само важ­ливої, як праця дорослих.

Перехід дитини у школу необхідно розглядати не як зміну ігор і занять у дитячому садку на серйозну роботу на уроці і необхідність виконувати домашні завдання. Це початок нового етапу у житті ди­тини. Відбувається зміна всього способу життя, турбот і інтересів дитини, її діяльності, самопочуття у новому колективі однолітків, відносин з людьми, що її оточують, і, зрештою, власної соціальної позиції. Цей новий етап життя вимагає точного і постійного дотри­мання досить жорсткого порядку в часі, використання і збереження речей теж у певному порядку. Сама навчальна діяльність, яка є про­відною для школярів, теж регламентована: потрібно писати лише ті знаки, і так, і там, і в тій послідовності, як диктує вчитель. Шкільному життю має підпорядкуватися весь час дитини, весь новий розпоря­док дня. Різко змінюється мікроклімат, зміст і характер взаємин ди­тини з близькими дорослими, новими товаришами по класу, дорос­лими у школі.

Усі ці нові деталі дитячого життя природно змінюють і ставлен­ня дитини до себе: поступове усвідомлення нових обов'язків, нових прав, нового статусу «я — школяр» — перший крок до шкільної зрі­лості.

Майстерність виховного впливу дорослих, як неодноразово на­голошував Григорій Костюк, полягає у пробудженні й спрямуванні саморуху, саморозвитку, самостійної діяльності дитини, її пізнаваль­ної активності, творчої ініціативи у розв'язанні як життєвих, так і спеціально створених дорослим ситуацій. У дошкільному дитинстві пізнавальний інтерес виникає й розвивається не сам собою, а лише за умови спілкування з близькими дорослими, які і є прикладом для насилування.

Провідна роль дорослого залишається такою і впродовж молодшого шкільного віку. Поради видатного психолога щодо організації самого процес % пізнання з метою його розвивального впливу на дитину (уважне ставлення до запитань, заохочення до роздумів, спостереження і висновків, правильні і доступні для розуміння відповіді на запитання читання та розповіді про світ природи тощо) і сьогодні мають бути визначальними під час створення розвивального середовища у дошкхчьному закладі. Основною метою має стати пошук такого способу організації життя дітей у групі, щоб світ перед ними відкривався у живих барвах, яскравих і ніжних звуках, через казку, гру, через неповторну дитячу творчість. Маємо пробудити у кожної дитини джерело мислення та мовлення, щоб вона відчула себе дослідником і мудрим мислителем, щоб власне досягнення викликало трепет серця і гартувало волю. Таким має бути зрілий дошкільник напередодні

/Files/11235930_15455_95637.gif

/Files/images/zavduvacha/61459611_1278953520_Strelka.gifКонсультація №4 від 09 .11.2017 р.

Страхи перед школою.

Часто батьки звертаються до психолога з приводу різних страхів, що їх охоплюють перед школою. Адже всі вони щиро хвилюються за подальше життя майбутнього першокласника. Чи готова дитина до школи? Чи потрібно їй уміти читати? Яку школу обрати?

Спробуймо разом розібратися у цих важливих для кожного з нас питаннях.

СТРАХ ПЕРШИЙ: ЧИ НЕОБХІДНО ДИТИНІ ВМІТИ ЧИТАТИ?

1. З навчанням дітей читання не можна по­спішати. Навчання читання і письма — дуже складний процес, і для того щоб ди­тина і справді навчилася читати, а не вга­дувати літери, потрібно, аби її мозок був зрілим, а механізми зорової диференціа­ції— гарно розвиненими.

2. Не можна порівнювати успіхи дитини з успіхами інших дітей, пам'ятаючи про те, що всі діти — різні.

3. Не можна малюка примушувати читати: у цьому випадку процес навчання перетворюється на дресирування, механічне заучування. Через примушування читати у дитини не формуються відчуття, сприйняття, уява. Потрібно прагнути, щоб малюк сам захотів узяти книжку до рук. Дитині має подобатися розучувати літери і звуки.

4. Перш ніж посадити свого малюка за абетку, добре було б самим засвоїти методику викладання читання, прочитати спеціальну навчально-методичну літературу, порадитися з фахівцями з навчання дітей дошкільного віку, навчитися різно­манітних ігрових прийомів. Намагайтеся перетворити домашні заняття на цікаві й пізнавальні для дитини. Лише за цих умов педагогічні зусилля батьків будуть ефективними.

5. Навчання читання і письма має бути од­ночасним. Коли ж ні, то вчителеві почат­кових класів, який переучуватиме дити­ну, доведеться докладати багато зусиль. А переучувати, як відомо, завжди склад­ніше, ніж навчати.

6. Школа не має права вимагати, щоб під час вступу до першого класу дитина вже вмі­ла читати і писати друкованими літерами. Безперечно, це полегшує життя вчите­леві, але — не учневі. Готувати дітей до школи, безумовно, варто. Але готовність до школи не передбачає вміння читати і писати. Перш за все йдеться про фізичну, фізіологічну і психологічну готовність, розвиток мовлення, моторики, зорового сприйняття дитини, формування механізмів організації діяльності, тобто готовність навчатися і здатність витримувати навчальне навантаження.

СТРАХ ДРУГИЙ: ЧИ НЕ СПІЗНИМОСЯ ДО ПЕРШОГО КЛАСУ?

Щоб не виникало сумнівів стосовно того, чи не зарано (не запізно) дитині до школи, слід передусім оцінити готовність малюка до навчання (можна звернутися до психолога). Комусь можна починати вчитися вже в 6 років, а комусь краще почекати до 7.

Потрібно, щоб школа вабила малюка своєю головною діяльністю — навчанням, щоб його цікавила не зовнішня атрибутика шкільного життя і не перспектива змінити обстановку, а насамперед можливість чогось навчитися.

СТРАХ ТРЕТІЙ: ВИБІР ШКОЛИ І ПРОГРАМИ НАВЧАННЯ

«Усе краще — дітям!» — це девіз білmшості батьків. Кращою має бути і школа, і навчальна програма. Зважаючи на досвід багатьох батьків, можна стверджувати таке:

Ø краща школа — це та школа, де дітей не ділять на «сильних» і «слабких», де не «вбивають» знання, а вчать думати;

Ø краща програма — та, що не позбавляє дитину бажання вчитися і не шкодить її здоров'ю;

Ø якщо школа висувае такі вимоги, з якими, на думку батьків, дитина не впорається, не варто йти до цієї школи. Щоб не помилитися у виборі школи, батькам необхідно:

1. Дізнатися якомога більше про

Ø педагогічний колектив;

Ø типи і види реалізованих навчальних програм;

Ø особливості шкільного життя, режим занять, тижневе навантаження учнів;

Ø особливості медичного обслуговування, харчування, відповідність школи до вимог техніки безпеки і санітарних норм;

Ø технічне та методичне оснащення навчальних класів;

Ø традиції школи, її випускників;

Ø додаткові навчальні послуги;

Ø ставлення до дітей;

Ø стягнення з батьків оплати;

Ø медичні протипоказання до занять інтенсивною інтелектуальною працею за програмовим матеріалом підвищеного рівня складності тощо.

2. Пройтися коридорами і послухати, як спілкуються вчителі з дітьми. Не шкодуйте на це часу, краще зсередини вивчати життя навчального закладу.

СТРАХ ЧЕТВЕРТИЙ: ВИБІР УЧИТЕЛЯ

Недарма кажуть: «Обираючи дитині першого вчителя, ти начебто обираєш їй долю». Це вислів правильний хоча б тому, що в цьому віці вчитель для дитини часто перебуває на першому місці, тож для неї дуже важливі його турбота й увага.

Першокласник має довіряти своєму вчителеві. Лише в цьому випадку він почувається у безпеці й упевнений у своїх силах, охоче спілкується з однолітками і дорослими, навчається з інтересом.

Рецепт проти цього страху існує лише один: обираємо дитині не школу, а вчителя.

СТРАХ П'ЯТИЙ: АДАПТАЦІЯ ДО ШКІЛЬНОГО ЖИТТЯ

Щоб адаптація до навчання у школі минула успішно, слід пам'ятати про таке:

1. Не можна налаштовуватися на те, що попереду — лише проблеми, передаючи в такий спосіб свої страхи перед школою дитині. Але водночас не можна недооцінювати складність періоду адаптації до нових умов. Процес звикання до школи може тривати багато часу, аж до півроку, залежно від особливостей школяра, тому щоб він був успішним, потрібно дотримуватися трьох вимог: жорсткий режим дня, достатня рухова активність і спокійна доброзичлива обстановка в сім'ї.

2. Не можна обмежувати дитину своєю увагою. За найменшої можливості більше часу проводьте разом: гуляйте, готуйте вечерю, обговорюйте події дня, виконуйте складні завдання тощо. Яка б ситуація не виникла в школі, дитина має бути впевнена, що батьки — її союзники, прихильники, захисники і помічники, у будь-якому разі готові зрозуміти, підтримати, допомогти.

СТРАХ ШОСТИЙ: ХТО ПІКЛУВАТИМЕТЬСЯ?

Він ще такий маленький, наш першоклас­ник. Хто відведе його вранці за руку на за­няття, допоможе переодягнутися, підбадьо­рить добрим словом? Хто зустріне після уро­ків, приведе додому, нагодує обідом?

Якщо у вас є родичі й близькі, готові взяти на себе турботи про маленького школяра — ці страхи не для вас. Але як бути тим, хто спо­дівається лише на свої сили?

1. Перенесіть відпустку на вересень, щоб у найскладніший період адаптації до школи бути поруч із дитиною. За цей час малюк опанує найзручніший і безпечніший маршрут від домівки до школи, навчиться відчиняти вхідні двері, розігрівати собі обід, звикне до нового режиму дня. Якщо дитина все це робитиме самостійно під контролем дорослих, незабаром вона почуватиметься цілком самостійною.

Крім того, першокласник має знати пра­вила безпеки: до кого він може звернутися чи зателефонувати, якщо виникла екстрена ситуація; не заходити в ліфт, не відчиняти дверей незнайомцям, користуватися побу­товим приладдям тощо.

2. Якщо відпустку взяти не вдалося, а у школі немає групи продовженого дня (або ви не хочете, щоб дитина проводила там час після уроків), не потрібно впадати у відчай. Напевно, у вашому будинку є люди похилого віку, які за невелику плату погодяться піклуватися про дитину, зустрічаючи її зі школи і проводжаючи додому. А можливо, у вашому класі є батьки, які також опинилися в подібній ситуації, і з ними можна буде домовитися про чергування?

СТРАХ СЬОМИЙ: ЩО БУДЕ ЗІ ЗДОРОВ'ЯМ?

За ствердженнями медиків, унаслідок труднощів у період звикання, перенапруження організму до кінця першої чверті багато першокласників скаржаться на втому, нездужання, головні болі, нервове напруження, порушення сну. Деякі стають плаксивими, примхливими, агресивними. Якщо до того ж у дитини в дошкільний період були виявлені хронічні захворювання, усе це може призвести до втрати працездатності, швидкої втомлюваності й відставання у навчанні.

Про що слід пам'ятати?

1. У період адаптації слід бути особливо дбайливими й спробувати знизити психологічне навантаження. Жодних брутальних слів, докорів, невдоволення результатами! Ласкаве слово, похвала, чуйність, увага — краща підтримка для маленького учня, що надасть змогу зберегти його здоров'я.

2. Необхідно упорядкувати режим дня. Нічний сон має бути тривалим — не менше ніж 10 годин, денний сон також обов'язковий — 1,5 години.

3. Домашні заняття не мають тривати годинами, а тим більше їх не варто виконувати «за один присід». Бажано робити 10-15-хвилинні перерви для відпочинку після виконання кожного завдання з певного предмета. Якщо ви вирішили контролювати виконання завдання, після свого повернення з роботи, то потрібно бути готовим, що гарних результатів це не матиме. Як правило, після 19-ї години працездатність дитини знижується, вона стає неуважною і розсіяною. До речі, письмові домашні завдання у 1-му класі не задають, і батьки мають знати про це.

4. Якщо дитина фізично ослаблена і має проблеми зі здоров'ям, імовірно, з додатковим навчанням у музичній і художній школі не варто квапитися. З іншого боку, помірні заняття плаванням, гімнастикою, бігом, зимовими видами спорту під час першого року навчання допоможуть зміцнити здоров'я.

5. Не можна забувати про повноцінне збалансоване харчування. Тож не забувайте пропонувати школяреві сніданок, навіть, якщо він категорично відмовляється від їжі вранці. Умовте дитину, щоб вона хоча б випила склянку соку чи з'їла яблуко.

6. Прогулянки, фізичні вправи, ігри на свіжому повітрі мають бути обов'язковими. Такий активний відпочинок буде значно кориснішим, ніж лежання перед телевізором.

7. Варто уважно ставитися до скарг дитини на нездужання, втому, головний біль, безсоння тощо. Як правило, це об'єктивні показники того, що дитина зазнає труднощів у навчанні.

СТРАХ ВОСЬМИЙ: ЧИ ЗАЛИШИТЬСЯ ЧАС «НА ДИТИНСТВО»?

Хоча ми й говоримо нашим першокласникам «ти вже дорослий», не можна забувати про те, що насправді вони є і довго ще будуть дітьми, які живуть у світі ігор і дитячих фантазій. Якщо відібрати у маленйких учнів час на гру для додаткових занять (щоб краще вчилися), не дозволяти бавитися улюбленими іграшками, спілкуватися з друзями, то незабаром ви помітите, що результати погіршилися. Дитина має гратися, у неї має ї бути вільний час на спілкування з друзями і з іграшками. У цьому і полягає збереження дитинства: чим більше діти граються, тим успішніше вчаться в школі.

Чи залишиться у першокласника час на дитячі ігри, відвідування цікавого гуртка чи спортивної секції, поїздки в гості, залежить лише від того, чи правильно організовано його день, наскільки уважно ставляться батьки до його теперішніх інтересів.

Переступаючи поріг, за яким чекає новий шкільний світ, малюк має бути впевненим, що він не залишиться з ним сам на сам. Він має відчувати: його люблять, йому готові допомогти, його готові підтримати в будь-якій ситуації.

/Files/11235930_15455_95637.gif

/Files/images/zavduvacha/61459611_1278953520_Strelka.gifКонсультація № 5 від 23.11.2017 р.

Значення дрібної моторики рук в розвитку зв"язного мовлення


Розвиток дрібної моторики рук

Рівень розвитку дрібної моторики — один з показників готовності дитини до шкільного навчання, адже рівень розвитку мовлення прямо залежить від ступеня сформованості тонких рухів пальців рук. Зазвичай, якщо рухи пальців розвинені відповідно до віку, то й мовленнєвий розвиток — у межах вікової норми. Якщо ж розвиток рухів пальців відстає, то затримується і розвиток моторної сторони мовлення, хоча загальна моторика при цьому може відповідати нормі. На жаль, не всі батьки знають про таку взаємозалежність, а тому часто втрачають можливість вчасно допомогти дитині уникнути проблем у мовленнєвому розвитку

Багато батьків розуміють необхідність розвитку малюка від на­родження і з великим інтересом займаються з дітьми. Але щоб за­няття були ефективними, а малюк отримував від них задоволення, вони завжди мають бути цікавими, веселими і обов'язково відповіда­ти віку малюка.

Кожному з нас доводилося зустрічати дітей чотирьох — п'яти років, які тримають ложку в кулаці, не вміють правильно тримати пензлик чи олівець, користуватися ножицями, іноді не можуть за­стебнути ґудзики, зашнурувати черевики, зав'язати шарф тощо.

Не секрет, що деяким батькам простіше посадити дитину пе­ред телевізором або за комп'ютер, включивши повнометражний мультфільм або поставивши гру на годинку, щоб дитина не відволі­кала від розмов по телефону з подругою або інших дорослих справ. Лише деякі батьки визнають той факт, що їм важко спокійно чека­ти, поки їхня дитина самостійно зашнурує черевики, застебне всі маленькі ґудзики на сорочці, доїсть кашу тощо. Тому вони купують замість черевиків зі шнурками черевики на липучках, замість сороч­ки — светр на блискавці, самі годують дитину, щоб звільнити час для інших справ. Мало хто з батьків замислюється над тим, що така еко­номія часу позбавляє їхню дитину змоги розвивати рухи пальців рук, а отже, і поліпшувати якість мовлення.

Вплив дрібної моторики на здатність дитини вчитися

Результати досліджень учених, практичний досвід дефекто­логів, логопедів свідчать, що останнім часом у дітей помітно зни­зився рівень розвитку тонких рухів пальців рук і, на жаль, зрос­ла кількість дітей із затримкою мовленнєвого та психічного розвитку. Фахівці встановили, що у більшості дітей із загаль­ним недорозвиненням мовлен­ня пальчики малорухливі, їхні рухи неточні, неузгоджені, нескоординовані. Таким дітям складно переключитися з вико­нання одного руху на інший.

На жаль, про проблеми з координацією рухів і дрібною моторикою у дитини батьки ді­знаються лише у період підго­товки дитини до школи або вже у шкільному віці, коли дитина під час навчання починає відста­вати від однолітків, не встигає за програмою. При цьому наван­таження на дитину значно зпостає, адже, крім засвоєння нової інформації, ще доводиться вчитися утримувати ручку в неслухняних пальцях. Але такі проблеми можна попередити, якщо вчасно виявити відставання у розвитку коорди­нації рухів і дрібної моторики у дитини. При правильно спланованій корекційній роботі можна виправити ситуацію ще у дошкільному віці.

Варто пам'ятати, що мовленнєві області у корі великих півкуль головного мозку формуються під впливом збільшення імпульсів, які інтенсивно йдуть від пальців рук. Дрібна моторика безпосередньо пов'язана з мовленням і позначається не лише на його розвитку, а й сприяє запобіганню та усуненню можливих мовленнєвих порушень. Крім того, безпосередньо впливає на здатність дитини вчитися — що «розумніші» руки, то розумніший малюк.

На думку доктора медичних наук, професора, члена-кореспондента Російської Академії Освіти Маріонілли Кольцової, є всі підста­ви розглядати кисть руки як орган мовлення.

Значення раннього віку для розвитку майбутньої особистості

Руки — інструмент тонкий, і «настроюються» вони протягом тривалого часу. Тому починати роботу з розвитку рухів рук малюка потрібно від народження. Адже дитина і у віці немовляти, і особливо у ранньому віці, має величезний потенціал для формування майбут­ньої особистості, зокрема її інтелектуального розвитку. Саме у ран­ньому віці малюк може багато здобути, але і багато втратити. Слід зауважити, що втрати цього періоду з віком компенсуються важче, а здобутки залишаються на все життя.

Не варто забувати, що саме у перші три роки життя мозок роз­вивається найінтенсивніше: до семи місяців мозок дитини збільшу­ється вдвічі, до півтора року — втричі, а до трьох років становить уже 3/4 маси мозку дорослої людини.

Вправи на розвиток дрібної моторики

Фахівці з російського Науково-дослідного дитячого ортопедич­ного інституту ім. Г. І. Турнера (Санкт-Петербург, м. Пушкін) реко­мендують починати роботу з розвитку моторики рук малюка вже з двохмісячного віку, виконуючи під музику Моцарта чи звуки ма­миної колискової такі вправи:

Ø злегка потягувати кожен пальчик малюка, наче хочете його витягнути — рухи мають бути дуже легкими і ніжними;

Ø виконувати кругові рухи кожним пальчиком окремо, спо­чатку в один, а потім в інший бік;

Ø описувати своїм пальцем коло по долоньці малюка;

Ø описувати коло по долоньці малюка за допомогою легкого пощипування або «поколювання» своїм пальцем;

Ø ніжно плескати долонькою об долоньку, намагаючись їх розкрити.

Пам'ятайте! Краще виконати вправу десять разів по одному разу, ніж повторити десять разів поспіль!

Вправи для найменших

Для розвитку відчуттів і сприйняття малюків, що є основою піз­навальної діяльності, дуже важливо використовувати різні техніки рухової стимуляції. Дитині у віці до трьох місяців вкладайте у до­лоні маленькі кульки діаметром 3—4 см. Для цього підійдуть різноко­льорові латексні кульки, які продають у зоомагазинах.

Учіть малюка стискати і розтискати пальці. Цю дію гарно сти­мулюють маленькі гумові іграшки-пищалки. А ще можна використо­вувати шматочки поролону, кільця, згорнуті серветки тощо.

Дайте дитині змогу здійснювати якомога більше обмацуючих рухів руками. Зазвичай увагу малюка привертають предмети різної форми і величини. Для обстеження добирайте предмети, які малюку буде зручно вхопити ручкою. Дитині буде цікаво відчути фактуру різних поверхонь:тканини, дерева, пластмаси тощо. Вкладіть іграш­ку в ручку малюка, поговоріть з ним лагідно, а потім обережно забе­ріть іграшку і знову дайте.

Для того щоб розвивати рухи ніг та координацію рухів, запро­понуйте малюкові поштовхати ніжками барабан, великий надувний м'яч, наповнений рисом тощо. Одягніть на ніжки яскраві шкарпет­ки — дитина намагатиметься «впіймати» ніжки руками. Легенько прив'яжіть тоненькою стрічечкою до ніжки малюка невелику повіт­ряну кульку — вона рухатиметься разом з його ніжкою.

Не забувайте заохочувати будь-яке бажання дитини рухатися. Адже з таких начебто дрібниць і починається ранній розвиток малюка.

Проводьте якнайбільше часу, активно спілкуючись з ма­люком і заохочуючи його до різних дій. Це принесе радість не лише малюкові, але і вам.

Пізніше навчіть малюка «гладити» м'яку іграшку — цуценят­ко, кошеня, ведмежа тощо. Зауважте, що малюки віддають перевагу м'яким іграшкам, що зображують дитинчат, а не дорослих тварин. А що більше «дитячого» у такій іграшці (велика го­лова, смішні вуха, наївний вираз очей), то більше вона їм подобається. Лялька-малюк також при­йнятніша для маленької дитини: з нею легше ото­тожнити себе, нею можна командувати.

Увага! Граючись з дитиною, не забувайте чергувати в іграх праву і ліву руки.

У 5—6 місяців «причісуйте» голівку малюка його ж руками, по черзі піднімаючи руки і плавно рухаючи долоньками уздовж голови по волоссю спереду назад. Під час виконання цієї вправи пра­цюють м'язи плечового поясу, долоньок, пальців. Учіть дитину показувати, як крапає дощик, стука­ючи пальчиками по твердій поверхні, робити з до­лоньок «чашечку» і пригощати когось, «відкривати ключиком» замочок, складати руки у замок і у щіп­ку. Пам'ятайте, що тренування тонких рухів паль­ців впливає на розвиток активного мовлення ди­тини більше, ніж тренування загальної моторики.

У цьому самому віці слід починати масаж кистей рук. Потрібно по черзі легенько масажу­вати кожну фалангу кожного пальця, ніби розми­наючи їх. Проводити масаж доцільно щодня про­тягом 2—3 хвилин.

З огляду на те, що малюк вже може схопити предмет, необхід­но створювати умови, які спонукали б його до цієї дії. Для цього піді­йдуть невеликі деталі будівельного конструктора, латексні м'ячики, яскраві іграшки, розміщені на відстані витягнутої руки від дитини. Хапання потребує складних зорово-рухових координацій. Значення цієї дії для подальшого інтелектуального розвитку дитини дуже вели­ке, адже хапання — перша цілеспрямована дія, яка є обов'зковою умовою розвитку наочно-дійового мислення.

Вправи для дітей другої половини першого року життя

У 6—7 місяців додайте до раніше виконуваних вправ прокочу­вання круговими рухами волоського горіха, латексного голчасто­го м'ячика по долонях малюка протягом 1—2 хвилин. У цьому віці малюку слід пропонувати для маніпуляцій такі предмети, з якими можна діяти обома руками:відкривати, закривати, вкладати один в іншій. Для цього підійдуть різні ємкості з кришками, коробочки від цукерок, бабусині скриньки, мотрійки тощо. Запропонуйте ма­люку іграшки, що сприятимуть відпрацюванню рухів зап'ястка: мобільний телефон, щоб він натискав кнопочки; кермо, щоб кру­тив його, як тато. А ще — забезпечуйте свого малюка м'ячиками для стискання, іграшками, що звучать (бубон, барабанчик, дзвіноч­ки, тріскачки), іграшками-каталками, іграшками, які можна трясти, переміщувати їхні деталі тощо.

У 8—10 місяців активно починайте виконувати з малюком впра­ви для пальців рук зі значною амплітудою руху. їх можна супро­воджувати розказуванням потішок, примовок, віршів, веселими жартами, пісеньками. До року малюки ще не можуть виконувати пальчикові вправи самостійно. Тому дорослим слід використовувати такі ігри, як «Коза рогата», «Ладки-ладусі», «Сорока-білобока» тощо. Вони і розважать малюка, і сприятимуть розвитку рухів пальців. Про­говорювати текст потрібно емоційно, змінюючи тембр та швидкість мовлення, виділяючи окремі слова, щоб заохотити дитину до дій.

Познайомте малюка з неваляйкою. Попередньо розглянувши її, запропонуйте показати ротик, носик, оченята. Граючись, продемон­струйте малюкові, як вона вміє розгойдуватися у різні боки, крути­тися на місці (танцювати), не хоче лягати спати. Діти із захопленням маніпулюють з неваляйкою, дослухаючись до звуків, які при цьому виникають.

У цьому віці давайте малюкові гортати дитячі книжки з твер­дими сторінками, м'яти руками паперові серветки, аркуші паперу, носові хусточки, поролонові кульки, губки. Діти дуже люблять ігри з водою. Тож дайте дитині губку і запропонуйте віджимати з неї у ємкість воду, зібрану з іншої ємкості. Або дайте злегка надірвані вами серветки, аркуші паперу — нехай рве. Ви побачите, як це за­няття захоплює малюка, адже йому подобаються і звук, і відчуття, які виникають при виконанні цієї простої, але дуже корисної процедури.

Увага! Книги і журнали рвати не дозволяйте. Поясніть, що вони потрібні для розглядання картинок, читання.

Навчіть малюка зминати відірвані клаптики паперу у грудоч­ки, а потім приклеювати на липкий різноколірний папір. Так можна виготовити об'ємне зображення сніжинки, квітки, листочка, крапе­льок дощу, ягідки, гусені тощо. А ще — зім'яті різнокольорові клап­тики серветок, паперу можназасовувати у пляшки з-під соку. Це теж цікаве заняття для малюка.

Розвитку тонких рухів пальчиків сприяти­муть нанизані на тоненьку стрічку або шнурок великі ґудзики, кісточки від старих рахівниць, кільця від пірамідки, дерев'яні намистинки, коли малюк їх перебиратиме чипересуватиме вздовж стрічки чи шнурка пальчиками.

Запропонуйте малюкові складати ґудзики, плоди шипшини, каштана, дуба, волоські горіхи, макаронний, курагу в коробочку, а потім пере­кладати їх у різні коробочки. Закрийте коробоч­ки і потрясіть ними. Виявляється, звучать вони по-різному! Ваш малюк із захопленням розрізня­тиме ці звуки.

У 10—12 місяців пропонуйте дитині розбира­ти і збирати пірамідку без урахування розміру кілець, надягати сушки на стрижень замість кі­лець. У цьому віці починайте вчити дитину трима­ти ложку, чашку, олівець.

Цікаво у роботі з дитиною цього віку мож­на використати решітку для раковини. «Ходіть» пальчиками по решітці для раковини разом з ма­люком. Спочатку можна одним вказівним паль­цем, а потім — вказівним і середнім, як ніжками. «Ходити» можна то пальчиками однієї, то іншої, а потім і пальчиками обох рук одночасно. Іншим разом розкладіть з дитиною родзинки, боби, квасолю в отвори з ди­тиною решітки. Давайте їй олівець, хай обводить квадратні віконця. Щоб зацікавити малюка, запропонуйте намалювати будинок, у яко­му ви з малюком живете. Зафарбуйте жовтим кольором ті віконця, де мами прийшли вже додому і ввімкнули світло, а синім ті, де малята ще гуляють з мамами на вулиці. Виходить чудовий будинок у вечірній час.

Учіть малюка малювати долонькою, пальчиком точки, корот­кі і довгі лінії на розносі, на дно якого прикріплений скотчем аркуш кольорового паперу, а поверх насипана тонким шаром манна крупа або дрібний пісок. Можна на дно прикріпити картинку, на якій зо­бражено тварину або птаха, а коли малюк знайде її, обіграти.

Приблизно через місяць після того, як ваш малюк навчився хо­дити, починайте учити його малювати. На думку гігієністів маленьким художникам краще малювати стоячи, ніж сидячи, на великих арку­шах паперу — ватмані, шпалерах, що залишилися від ремонту тощо.

Розвиток моторики у дітей раннього віку

Одним з улюблених занять дітей раннього віку є образотвор­ча діяльність. Кожна дитина любить і по-своєму вміє малювати. Ді­тей раннього віку слід вчити малювати широким пензлем товщиною в палець, восковими олівцями, кольоровою крейдою. Дуже зручни­ми є тригранні олівці у дерев'яному корпусі діаметром близько одно­го сантиметра з м'яким товстим грифелем, які однорічному малюку легко утримувати у руці трьома пальцями. Такі олівці не скочуються зі столу, у них не так швидко ламається грифель, що важливо, оскіль­ки у цьому віці діти малюють, сильно натискаючи на олівець. Користуючись цими олівцями, діти швидко навчаться правильно утриму­вати їх у пальцях, що важливо для розвитку дрібної моторики рук.

Ефективно стимулює розвиток дрібної моторики й ліплен­ня.Пропонуйте дітям для ліплення глину, солоне тісто, спеціаль­ну масу для моделювання, яка не лише має м'яку, пластичну кон­систенцію, а й безпечна для малюка у випадку, якщо він вирішить спробувати її на смак. Маса для моделювання необхідна не тіль­ки для однорічних скульпторів, а й для старших дітей, які відста­ють у розвитку. Вчіть дітей сплющувати долонькою або кулачком шматочок тіста (масу для моделювання), відщипувати по малень­кому шматочку від великого шматка. Маленький скульптор буде у захваті, якщо знайде там захований вами невеликий предмет. Заохочуйте дитину перекладати зліплену невелику кульку з руч­ки в ручку, складати шматочки у тарілочки, натискати пальчика­ми на зліплені мамою кульки — млинці, ґудзики (дірочки можна зро­бити олівчиком), надавлювати на ковбаску з одного боку (ложечка), розминати невеликі шматочки, запускати рученята у приготовле­не мамою тісто для пиріжків. Це принесе радість малюкові і одно­часно ознайомить його з властивостями нових для нього матеріалів. Для дитини раннього віку це не лише заняття, що розвиває тактиль­ну чутливість, фантазію, а й ефективне тренування для пальчиків.

Надавлюйте пальчиками на злегка просушений консервований горошок, м'яку кукурудзу, родзинки, виклавши їх у ряд, по колу, ха­отично або силуетом знайомого малюкові предмета (віконце, соне­чко, лопатка, будиночок тощо).

Майструйте намисто, нанизуючи на тонкий пружний дріт —неслухняний шнурок не дуже-то підходить — з широким отвором макаронний, кісточки від рахівниць, розрізані на частини викорис­тані фломастери, картонні силуети тварин, яких потім можна «пока­тати на каруселі», покручуючи дріт.

Просівайте змішані борошно і горох, манку і рис через сито. Ховайте у манку або борошно ґудзик, намистину, камінчик, іграш­ку з кіндер-сюрпризу, а просіявши все це через сито, радійте разом з малюком його знахідці. Вчіть малюка шукати заховані дрібні пред­мети у різних крупах, насипаних у невелику, але високу ємкість. Можна використовувати як сухі крупи, так і зволожені водою. Це гарна вправа для розвитку тактильної чутливості. Та й маленький ар­хеолог із задоволенням буде займатися такими «розкопками».

Цікаво можна організувати ігри дітей з короткими кольоровими шнурками:

Ø засовуйте їх у пляшки з широким і вузьким горлечком;

Ø складайте, тримаючи за кінчики, у коробки;

Ø знаходьте потрібного вам кольору шнурок у купі шнурків;

Ø протягуйте шнурок через коробочку з-під кіндер-сюрпри­зу, попередньо зав'язавши на кінцях вузлики.

Жодного малюка не залишать байдужим такі заняття.

Розкручуйте і закручуйте пробки, вкладайте різноколірні пластикові стаканчики один в один, переливайте воду в різний по­суд, переносьте ложкою, маленькою пластмасовою чашкою тощо. Виловлюйте з води руками, ложкою, ситечком порожні і наповнені коробочки від кіндер-сюрпризів, коркові пробки, м'ячики для гри у пінг-понг, діставайте з дна посудини варені перепелині яйця, ла­тексні м'ячики.

Продовжуйте робити дітям масаж пальців. Деякі фахівці радять використовувати для цього плетені різнокольорові кільця із дроту. Прокочуючи таке кільце вгору-вниз по пальцю, діти роблять рівно­мірний масаж пальців рук. Для мовленнєвої зони руки (зона від до­лоні до ліктя з тильної і бічної сторони) можна також використовува­ти кільце, але більшого розміру.

Діти раннього віку вже з інтересом грають у рольові ігри. Тож укладайте лялечку спати в колясочку і возіть по кімнаті, наспівуючи колискову. Погодуйте ляльок, попередньо давши завдання малюкові розсортувати у тарілочки невелику кількість змішаних плодів шип­шини і волоських горіхів, родзинок і кураги, бобів і квасолі, різних за формою макаронних виробів, вибрати білу квасолю з суміші різ­нобарвної. Вчіть малюка по-різному брати предмети: пінцетним за­хопленням, пучкою, великим і середнім пальцями тощо. Ці корисні вправи дуже привабливі для малюка.

Годувати ляльок також можна по-різному. Можна спочатку го­дувати одну ляльку, вибираючи частування лише для неї, а потім — іншу. А можна — чергувати: то одній ляльці у тарілочку класти їжу, то інший. Адже малюк — гостинний господар.

А ще малюку цікаво буде погодувати не звичайну ляльку, а зро­блену з пластикової пляшки. Для цього зробіть дірочку для рота, намалюйте або наклейте ніс та очі. Зверху одягніть на пляшку ма­леньку шапочку — так саморобна іграшка стане більше схожою на ляльку. «Рот» обклейте скотчем, щоб малюк не поранився, коли годуватиме ляльку. Годувати мож­на всім, що є на кухні. Головне, щоб частуваня було відповідного роз­міру. Готуючи для улюблених ігра­шок, навчіть малюка солити страви, беручи дрібку «солі» (сіль, борош­но, цукор, пісочок, манка) і рухаючи пальчиками, потроху висипати. Це чудовий масаж пучок пальців.

Використовуйте в іграх з дітьми різні пальчикові ігри.

Ускладнені вправи для розвитку дрібної моторики

Уже в три — чотири роки можна дати дитині прищіпки, різнокольорові великі скріпки, але обов'язково під вашим контр­олем. Спочатку малюк вчиться лише знімати прикріплені вами скріпки, прищіпки, а потім вже і прикріплювати їх самостійно, адже такі дії потребують досить розвиненої координації рухів і сили. Скріпки і прищіпки можна прикріплювати до краю короб­ки з-під цукерок, а можна до будь-якої фігури, вирізаної зі щіль­ного пакувального картону. Так можна зробити гаряче і тепле сонечко (жовте і червоне кола з картону), веселе і сумне личка (біле і синє кола з картону), новорічну ялинку з іграшками, дере­во з листочками, рибку, їжачка, бабку, метелика, зелену травичку, святковий торт зі свічками тощо.

Перебираючи крупу і горох, сортуючи квасолю за кольором, ґудзики за величиною або за кількістю дірочок у них, розкладаючи у тарілки різні за формою макаронні вироби, за величиною камін­ці, каштани, жолуді, листочки,нанизуючи на тонкий шнурок ґудзи­ки, макарони, намистинки, сушки,кісточки від старих рахівниць або з'єднуючи різноколірні скріпки у ланцюжок,роблячи намис­то для мами, малюк буде розвиватися у мовленнєвому відношенні швидше і краще, ніж діти, мами яких недостатньо приділяли уваги тренуванню тонких рухів пальців рук. Подібне тренування в ігровій формідає змогу прискорити дозрівання мовленнєвих зон кори го­ловного мозку на 2—2,5 місяці, а це для дитини не малий срок.

Систематичні тренування дрібних рухів кисті руки опосеред­ковановпливють і на розвиток мислення, уваги, пам'яті малюка. Те, що малюкові вдалося зробити за допомогою власних пальчиків, є для нього найбільшим досягненням, що приносить задоволення, дає енергію.

Не забувайте хвалити малюка! Захоплюйтесь його здібностями!

Але не перетворюйте успіхи малюка на привід продемонструвати перед знайомими його надзвичайні здібності. Любіть малюка за всі його досягнення і попри невдачі. І не забувайте народну мудрість: «Дитятко — що тісто: як замісив, так і виросло».

/Files/11235930_15455_95637.gif

/Files/images/zavduvacha/61459611_1278953520_Strelka.gifКонсультація № 6 від 07.12.2017 р.

Роль гри в розвитку дитини. Поради батькам.

Освітні завдання:

- створювати умови для вільної самостійної ігрової діяльності дітей;

- використовувати різні види ігор, навчати розрізняти їх за змістом, характерними особливостями;

- стимулювати і заохочувати прагнення дітей відображати своє ставлення до дійсності в грі;

- створювати передумови розвитку сюжетно-рольової гри;

- допомагати дітям опановувати способами рольової поведінки: встановлювати множинні зв'язки ролей, легко переходити від однієї ролі до іншої і т. п.;

- граючи з дитиною, активізувати її уяву і стимулювати творчість шляхом включення в один сюжет реальних і вигаданих персонажів;

- спонукати дітей до ігор-фантазій, в процесі яких вони можуть «діяти» лише у мовному плані, зісхваленням ставитися до включення в сюжет гри;

- сприяти виникненню в грі дружніх, партнерських відносин та ігрових об’єднань за інтересами.

Примітка: перелік ігор педагог визначає на власний розсуд, самостійно з урахуванням інтересів дітей.

Поради батькам:

- купуйте ті ігри та іграшки, які є педагогічно цінними у даному віці, пам’ятайте про негативний вплив окремих видів іграшок на психіку і розвиток дітей;

- виготовляйте власноручно разом з дітьми ігри та іграшки, пропонуйте їх для ігор дітям, грайтеся разом з ними;

- цікавтеся досвідом інших батьків щодо виготовлення іграшок власними руками, використовуйте в цей досвід в сімейному колі;

- спонукайте самостійність дитини у виборі ігор та іграшок;

- читайте та обговорюйте сюжети казок, характери героїв, навчайте дітей творчо відображати реальні життєві та казкові ситуації;

- влаштовуйте вдома театральні вистави за змістом прочитаного, баченого або вигаданого сюжету;

- оберігайте дітей від ігор та іграшок, пов’язаних з проявом агресії, жорстокості, аморальних вчинків.

/Files/11235930_15455_95637.gif

/Files/images/zavduvacha/61459611_1278953520_Strelka.gifКонсультація № 7 від 23.12.2017 р.

Фізичний розвиток. Поради батькам.

Освітні завдання:

- сприяти формуванню у дітей потреби в щоденному виконанні ранкової та гігієнічної гімнастики (тривалість 8-12 хв.);

- розвивати уміння чітко виконувати загальнорозвивальні вправи з різних видів положень в заданому темпі;

- проводити щоденні заняття з фізичної культури тривалістю 30-40 хв. (у фізкультурній залі та свіжому повітрі);

- заохочувати до самостійних і організованих ігор в природних умовах, виконання фізичних вправ під час прогулянки (тривалість 45-60 хв.), рухливих ігор та ігор спортивного характеру;

- удосконалювати на заняттях із фізичної культури та прогулянках вміння дошкільника кататися на велосипеді, самокаті, санках тощо;

- залучати дітей до підготовки фізкультурних свят, спортивних розваг, командних змагань, днів здоров’я;

- спонукати до проявів витривалості, вправності, наполегливості, винахідливості, співчуття, взаємодопомоги;

- удосконалювати різноманітні рухи дітей – ходьба, біг, стрибки, метання, лазіння тощо;

- розвивати уміння вільно рухатися у просторі, долаючи різноманітні перешкоди;

- вчити дітей виконувати танцювальні кроки, вправи з шикуванням і перешикуванням;

- чергувати навантаження з відпочинком, колективні ігри та заняття з можливістю побути на самоті;

- прищеплювати навички громадської та особистої гігієни (стежити за чистотою рук, обличчя, мити їх у разі забруднення, самостійно стежити за зачіскою, одягом);

- формувати у дітей культуру споживання їжі: правильно користуватися виделкою, ножем, серветкою; їсти охайно; сідати за стіл в акуратному вигляді; правильно сидіти під час їди;

- формувати знання про будову тіла, призначення та дію органів; особливостей тіло будови дівчинки та хлопчика; важливо ознайомлювати дітей з необхідністю охороняти зір, слух, поставу, шкіру та інші органи;

- розвивати уявлення про ознаки здоров’я і хвороби та шляхи їх запобігання, доводити, що довготривале життя потребує уваги людини до свого здоров’я; розповідати, що джерелом зміцнення здоров’я і запобігання хворобам є здоровий спосіб життя та безпечна поведінка в довкіллі;

- знайомити з помічниками і друзями здоров’я – природними і соціальними чинниками, які допомагають(міцний сон, свіже повітря, раціональне харчування, особиста гігієна, фізичні вправи), а які можуть нашкодити здоров’ю неправильне харчування, тривале сидіння перед телевізором, комп’ютером, шкідливі звички, недотримання розпорядку дня тощо);

- навчати правилам безпечного перебування вдома і на вулиці;

- надавати уявлення про основні правила поведінки в надзвичайних ситуаціях;

- сприяти балансу м’язової та практично-предметної діяльності.

Рухливі ігри:

Ігри з бігом: «Парний біг», «Мишоловка», «Гуси-лебеді», «Птахи і зозуля», «Квач», «Квач, бери стрічку!», «Карасі і щука», «Перебіжки», «Хитра лисиця», «Зустрічні перебіжки», «Витівники», «Швидко візьми, швидко поклади», «Совонька», «Чия ланка швидше збереться?», «День і ніч».

Ігри зі стрибками: «Хто краще стрибне?», «Вудка», «З купини на купину», «Жаби і чапля», «Вовк у рову», «Класики», «Коники», «Не потрап!».

Ігри з повзанням і лазінням: «Ведмідь і бджоли», «Переліт птахів», «Ловля мавп», «Пожежні на вченні».

Ігри з метанням, киданням і ловом: «Мисливці та зайці», «М'яч ведучому», «Хто найвлучніший?», «Мисливець і звірі», «Серсо», «Літаючі тарілки».

Ігри-естафети: «Веселі змагання», «Естафета парами», «Перевезення врожаю», «Городники», «Хто швидше побудує піраміду?».

Ігри-забави: «Мотузка», «Біг зі зв'язаними ногами», «Півнячий бій», «Перетягни канат».

Ігри з елементами спорту:

Городки. Знати 3-4 фігури; набирати правильного вихідного положення; кидати биту збоку і від плеча; вибивати городки з відстані 3-6 метрів.

Бадмінтон. Вчити дітей правильно тримати ракетку. Відбивати волан ракеткою зверху, знизу, збоку, спрямовуючи його в певний бік. Грати в парі з вихователем та одне з одним.

Баскетбол. Перекидати м'яч один одному від грудей, передавати м'яч у русі з відскоком від підлоги; вести м'яч правою і лівою рукою по прямій і між предметами. Кидати м'яч у кошик двома руками від грудей і з-за голови.

Футбол. Виконуватиудари по м'ячу з місця та з розбігу. Прокочувати м'яч правою і лівою ногою в заданому напрямку, обводити м'яч навколо предметів. Зупиняти м'яч, що котиться, підошвою або внутрішньою стороною стопи. Закочувати м'яч у лунки, ворота, передавати м'яч ногою одне одному в парах (відстань 3-5м), відбивати від стіни кілька разів поспіль. Грати за спрощеними правилами.

Хокей. Прокочувати шайбу ключкою у заданому напрямку, закочувати шайбу у ворота. Прокочувати її одне одному в парах, зупиняти шайбу (м'яч) ключкою. Грати за спрощеними правилами.

Боулінг. Кидати м’яч знизу для вибивання кеглів з лінії.

Спортивні вправи:

Катання на санках. Катати один одного, кататися з гори по двоє, виконувати повороти під час спуску. Спускатися з гори, виконуючи завдання (підняти предмет, проїхати в ворота), вміти робити гальмування.

Ковзання. Ковзати по крижаних доріжках з розбігу, присідаючи й встаючи під час ковзання.

Ковзани та ролики. Вчити тримати рівновагу, стоячи на обмеженій площі, відштовхуватись однією ногою, намагаючись прокотитись вперед.

Ходьба на лижах. Ходити по лижні ковзним кроком. Виконувати повороти на місці і в русі. Підніматися на гору драбинкою та напівялинкою. Спускатися з гірки, м'яко пружинячі ноги в основній і низькій стійці. Проходити дистанцію в спокійному темпі 1-2км.

Їзда на велосипеді. Самостійно їздити на триколісному та двоколісному велосипедах по прямій, повертати наліво і направо, проїжджати у ворота, робити прискорення і гальмувати.

Катання на самокаті. Відштовхуватися однією ногою, виконуючи повороти вправо-вліво. Їздити по колу, об'їжджаючи різні перешкоди.

Дитячий туризм. Проводяться з дітьми походи за межі дошкільного закладу (дитячий туризм). Потрібно разом із дітьми продумувати маршрут руху і спосіб пересування. Педагог визначає та вивчає місця зупинок і відпочинку, враховує при цьому всі природні умови для проведення вправ з удосконалення рухових навичок (наявність струмочків, гірок, повалених дерев тощо). До місця призначення діти можуть іти вільно, групуючись за бажанням; шикування парами використовується при переходах вулиць, шосе.

Тривалість переходу в один бік (від дошкільного закладу до місця кінцевої зупинки) становить – 20-25 хв.

Поради батькам:

- дотримуйтеся вдома режиму дня, санітарно-гігієнічних вимог, культурно-гігієнічних навичок;

- щоденно разом із дітьми виконуйте ранкову гімнастику, здійснюйте загартовуючи процедури; виходьте на прогулянки;

- залучайте дітей до виконання основних рухів – вправляйте в ходьбі, бігу, стрибках, повзанні, лазінні, рівновазі, вправах із м’ячем;

- разом з дітьми здійснюйте пішохідні прогулянки, туристичні походи;

- грайте в рухливі, спортивні ігри;

- облаштуйте в квартирі спортивний куточок;

- катайтеся разом з дітьми на санчатах, ковзанах, лижах; велосипедах, роликах; грайте у бадмінтон, теніс, футбол, баскетбол, хокей; з м’ячем; плигайте на скакалці; плавайте та грайте на воді;

- беріть участь разом з дітьми у проведенні свят, розваг, днів здоров’я, зборах, конференціях, лекціях з питань здоров’я, фізичного виховання дітей, організованих у дошкільних установах.

Показники фізичного розвитку дитини:

· дотримується норм особистої гігієни;

· розуміє необхідність загартовування, із задоволенням бере участь у загартувальних процедурах;

· має потребу в активній руховій діяльності;

· виявляє інтерес до результатів рухової діяльності; отримує фізичне та естетичне задоволення від чіткого виконання рухових дій;

· дотримується певних інтервалів під час руху в різних шикуваннях, добре орієнтується у просторі;

· тримає рівновагу, стежить за положенням власного тіла під час виконання різноманітних вправ;

· ходить вільними, тримаючись прямо, природно рухає руками;

· бігає легко, ритмічно з різною швидкістю, поєднує біг з подоланням перешкод;

· володіє різними видами ходьби та бігу;

· впевнено стрибає з місця, відштовхуючись обома ногами й змахуючи руками, м’яко приземлюється;

· лазить по гімнастичній стінці (драбині) перемінним способом, не пропускаючи щаблів; володіє лазінням по канату довільним способом; успішно пролізає в обруч прямо, лівим та правим боком; підлізає під дугу;

· підкидає і ловить м'яч, відбиває його від підлоги, поєднує змах з енергійним кидком предмета;

· знає та дотримується правил під час рухливих ігор;

· катається на велосипеді, санчатах; ходить на лижах; знає спрощенні правила ігор спортивного характеру (бадмінтон, городки, футбол, хокей, баскетбол, боулінг);

· знає та дотримується правил безпечного перебування вдома, на вулиці, в природних умовах тощо;

· має уявлення про основні правила поведінки в екстремальних ситуаціях.

/Files/images/moya_stornka/16074554.jpg


/Files/11235930_15455_95637.gif

Кiлькiсть переглядiв: 596

Коментарi

  • Jamecort

    2016-12-29 18:45:22

    Erythromycin Suppliers In Canada Discard Amoxil After Expire [url=http://frensz.com]Buy Viagra[/url] Dapoxetine Chlorhydrate Commander Kamagra Original Articulo 195 Amoxicillin Clavulanic Acid Dogs Mg Kg Where To Buy Keflex Without Prescription [url=http://rxdemon.com]viagra prescription[/url] Cephalexin For Puppies Como Utilizar Priligy Is Priligy Legal In Canada Orlistat Indications Cialis 2.5 Isotretinoin Tab Internet Pharmacy With Free Shipping [url=http://rx-free.com]viagra[/url] Kamagra Bello 100mg Prednisolone Online Citalopram 20 Mg Pharmacy [url=http://shopcurerx...

  • Віталіна

    2015-04-22 16:39:41

    Скільки корисного та цікавого матеріалу можна знайти у Вас на сайті. Дякуємо за допомогу!!!...

  • Тетяна

    2014-12-23 17:33:54

    Дякую за допомогу . Консультативний центр - це справжня знахідка для батьків, особливо для молодих....